Каша – мати наша

Каша – одна з найдавніших і найпоширеніших слов’янських страв. Її варили з пшона, гречки, ячменю, пшениці, вівса, кукурудзи, пізніше – рису. Товчені зерна відокремлювали від луски, одержуючи чисту крупу шеретуванням у круподерках або товченням у ступах. При цьому крупа могла лишатися цілою або перетворюватися на дрібну січку. Ячмінь, пшоно, кукурудзу, пшеницю мили, гречку і овес підсмажували до золотавого кольору. Каші були круті й рідкі. Перед тим як саджати у піч, кашу солили. Крупи смажили в невеликій кількості смальцю, а потім варили, як звичайно. Каша пріла у печі досить довго. Це була повсякденна обідня страва, друга після борщу. Готували кашу й на сніданок, і на вечерю.

Круту кашу засмачували смальцем, олією, маслом, молоком, запивали кисляком. Пшоняну або кукурудзяну кашу, запечену з молоком, цукром та яйцями, готували на родинні урочистості.

Рідку кашу (розмазню) варили для дітей, хворих або навесні, коли закінчувалися запаси продуктів, на молоці, сироватці, маслянці. Готували й зовсім рідкі страви – круп’яні юшки.

Каші з гречки й пшона були поширені в усій Україні, кукурудзяна – на південному заході та в Карпатах, вівсяна – у деяких районах Полісся й Західного Прикарпаття, ячна – також у всій Україні, але здебільшого на Лівобережжі. Пшенична каша була менш популярною, оскільки пшеницю майже повністю переробляли на борошно.

Щороку 10 жовтня відзначають Всесвітній день каші (World Porridge Day)

З кашею пов’язано чимало обрядів, традицій, як зараз вже майже забулися. Проте вираз «Ще мало каші з’їв!» відомий майже кожному. З ним пов’язані деякі українські звичаї. Так, відзначаючи народження дитини, батьки обов’язково готували горщик каші. Існував навіть обряд «купівля-продаж» горщика каші для кумів та присутніх при хрещенні дитини. Виряждаючи вперше дитину до школи, мати варила горщик каші для вчителя – «щоб дитині наука йшла на ум».

В деяких областях України існував обрядовий звичай «закопування каші». Метою цього обряду було привабити молодь на певне місце для вечорниць – «щоб молодь тут постійно збиралася».Найчастіше проводили це в неділю першого тижня Великого посту. Закопаний в цей час горщик символізував також початок веснянок, «вулиці» - тобто молодіжних гулянок.

А ще з кашею пов'язаний давній звичай в Україні – дівочі ворожіння на свято Андрія (13 грудня).

Щодо дохристиянських часів, то саме кашею господині задобрювали домовика, залишаючи йому на ніч трішки каші.

Про кашу існує багато приказок, прислів’їв та казок.

Отож, як бачимо, звичайна каша міцно увійшла в побут і численні вірування нашого народу. Бо «каша – то велика сила!»