До третіх півнів – чому ми так говоримо?

Півників українці люблять. Це неабияк позначилося на народному мистецтві: їх малювали на печах, чисто вибілених стінах хат, використовували у декоративному живописі, кераміці, вишивали на рушниках, ткали на килимах, виготовляли дерев’яні іграшки у вигляді півника, ялинкові прикраси, пекли солодке печиво — півники. А які смачні цукерки-лизунці, також у вигляді півника!

 

А ще Півень – це птах-символ, який має сакральне значення у світоглядів українців. До наших днів збереглися такі вирази: «вставати з першими півнями» або «гуляти до третіх півнів».

Навіщо півень кукурікає вночі?

Насправді він багато разів кричить і вдень. Але ось, вночі через тиші увагу на його крик акцентується сильніше. Кричать півні в будь-який час року і взимку, і влітку. А, до речі, було помічено, що взимку він починає кукурікати дещо пізніше. Значить, справа не тільки у внутрішніх біологічних ритмах цій особливій птиці. Має місце і зовнішній подразник, тобто, реагування на початок нового дня.

Як і більшість тварин, жителі курника вночі сплять. Але, незважаючи на це, півень примудряється за ніч прокричати три рази.

Перший раз його гучне "кукуріку" можна почути о першій годині ночі,

а вже наступного - в 2 години.

Втретє півень кукурікає о 4 годині ранку.

ПІВЕНЬ: до [других (третіх)] півнів. За північ; до пізнього часу або до ранку.— Якщо ж, бувало, засиджувались [дівчата й хлопці] аж до третіх півнів, то це були досвітки. (О. Воропай. Звичаї нашого народу.) До пѐрших півнів – До півночі.

Вечорниці в довгі осінні та зимові ночі були найкращим місцем для слухання всіх тих страшних історій в дусі гоголівського “Вія” чи “Мертвецького великодня” Г. Квітки-Основ'яненка. Улюблений час “нечистої сили” — з півночі до третіх півнів.

 

Недарма здавна на Русі півнів називали «природними будильниками».

Збираючись у далеку путь, доводилося вставати з "першими півнями". Селянки піднімалися, коли півень прокричить вдруге за ніч. Це був час доїння корів і приготування сніданку для сім'ї.

На «треті півні» прокидалася все село, і починався трудовий день.

Ким був півень для селян в Стародавній Русі?

Горлатого вихованця називали головним господарем двору. Без нього на селянському дворі не буде водитися худоба. Корова не дасть молока або ж воно буде несмачним.

Що означає крик півня

Півень в українців – це символ сонця, світла, вогню, войовничості, пильності. За повір’ям, крик півня, що віщує наближення дня, відганяє від хати нечисту силу та злих духів.

Особливо небезпечний для нечисті почакун, або півень-царик, про якого кажуть, що він пищить іще в яйці. Навіть лев, цар звірів, боїться цього птаха. До такого півня ставляться з великою шаною, і різати його вважається справою нерозсудливою і грішною. Чумаки, вирушаючи в далеку дорогу, брали його з собою як найкращий, найнадійніший оберіг від усього лихого.

Живий «барометр»

Спів півня корисний ще й тим, що по ньому можна передбачити погоду. Так, якщо півень заспівав відразу після заходу сонця, значить, потрібно чекати зміни погоди в бік погіршення. А, якщо птах кукурікає після 10 години вечора, ніч буде тепла і тиха. Взимку півнячий крик після 9 години вечора віщував швидке потепління.

Сила чорного півня

Виявляється, із цим птахом пов’язано безліч вірувань. Одне з них – потреба обирати півня темного, бажано чорного кольору.

Існувала думка, що головним на подвір’ї повинен бути саме чорний півень. Це надійний захист від сусідських заздрощів. Вважалося, що відьма не зможе зробити нічого лихого господарям дому. Також їм не страшні прокльони, людські плітки, намовляння. Не даремно чорного півня заводили, як тільки в родині з’являвся первісток.

Хоча в деяких регіонах, навпаки, боялися тримати на обійсті чорного птаха. Бо через нього ніколи не будуть житі в злагоді чоловік і жінка. Аби нишком зчинити в якійсь сім’ї сварку між господарями, досить лише принести їм у подарунок чорну курку та пустити в дворі. Більш давнє повір’я тлумачить: якщо чорному півню більше 7 років, його слід зарізати. Інакше від нього кури знесуть яйце, з якого народиться вогняний змій.

Цікаві прикмети та повір’я

*У численних оповідях про відьом, чортів та упирів людина, яка протистоїть потойбічному, має протриматися всю ніч, поки не заспіває півень. Тоді нечиста сила змушена відступити.

*Якщо півень обходив навколо хати, а потім злітав на тин і співав, знали: треба чекати гостей, і саме з того боку, з якого боку хати півень співає. Йому примовляли: «Якщо дорогий гість, нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо поганий гість, то нехай відпаде і той хвіст».

*Якщо півень співає ввечері, буде весела і тепла ніч; якщо вночі – нічого не бійся; якщо вранці та вдень – буде добра погода; якщо на покуті й на порозі – будуть гості; якщо часто співає біля вікна – на нещастя, або ж хтось помре з родини.

*Доброю прикметою вважалося запускати півня в новозбудовану хату, перш ніж там оселяться люди.

*За повір’ям, коли півня позбавити хвоста, він стає слабший за курку, тому це пір’я за всяку ціну намагаються виривати відьми.

*А злякану дитину кропили водою, у якій був викупаний півень.

*Казали: «Якщо півня в господі не мати, то лихий заведеться»

*Півника несли на гостину, як дорогий подарунок. Дарували молодим на весілля.

*У давнину півня обмінювали на двох курочок-несучок.

 Збереглося багато народних переказів про півнів.

*Кажуть, колись чорти хотіли скинути на церкву, монастир чи село велетенський камінь. Вже й викотили його на високу гору. Але як тільки тричі заспівали півні на світанку, лиходії щезли, а камінь так і залишився на горі, наче застиг. (Наприклад, такий переказ поширений у селищі Підкамінь Бродівського району на Львівщині).

*Відразу після свята Петра і Павла (12 липня) з трьох півників господині варили борщ, як нагадування про те, що апостол Петро тричі зрікся Ісуса Христа і тричі заспівали півні.

*Також побутували перекази про червоного півня, який може показати захований скарб, або й сам ототожнюється зі скарбом. Однак, якщо на червоного півня накричати, образити його, не дати їсти, то він може й хату спопелити. Втім, це — лишень повір’я…

 

Відучити півня від його незвичайного співу практично неможливо. Відомі експерименти, коли півнів тримали кілька днів у повній темряві. І, навіть, в цьому випадку його годинник не дали збій. Він продовжував кукурікати відповідно до розкладу.

Напевно, не варто відучувати півня кукурікати. Адже його спів - це пісня нового дня. Це торжество сонячного світла і тепла. Прокидаючись від дзвінкого півнячого крику, природа оживає. А людину, яка прокидається під спів півня, чекає прекрасний день з відчуттям чогось дивного і радісного!

 

https://jak.koshachek.com/articles/piven-kukurikae-vnochi-jak-viduchiti.html

https://loveukraine.com.ua/tradytsii-ukraintsiv-chomu-hospodari-obov-iazkovo-trymaly-chornoho-pivnia-v-podvir-i/ 

 Українські вареники – історія та походження назви

Вареники з давніх-давен вважаються українською національною стравою. Ці вироби з тіста оспівані в народних піснях, описані в казках та згадуються у віршах.

Звідки прийшли вареники

Та мало хто знає, що насправді всіма улюблені вареники є запозиченими з турецької кухні. Саме так, ця страва має східне походження. В Туреччині ліпили пиріжки дюш-вар, вони були з прісного тіста з різними начинками, які згодом варили. Коли українці спробували турецьку дюш-вару, вони залишилися від неї в захваті і перейняли рецепт приготування, але змінили злегка начинку і спростили спосіб виготовлення тіста.

Отже, страва з Туреччини, яке там називалося дюш-вар, або дюш-вару, полюбилося українцям і отримало нову назву «вараники», яку згодом переробили на «вареники». Така назва пов'язана зі способом приготування, що цілком логічно: якщо варять, значить, вареники.

Науковці ж вважають, що вареники готували ще в язичницькі часи, причому надавали їм особливого значення. Вважають, що вперше їх стали вживати в стародавньому Трипіллі, за кілька століть до нашої ери, і вареники тоді ототожнювали з місяцем і плодовитістю. Борошно для тіста брали з різних видів злаків: жита, гречки, пшениці, ячменю.

Вареники – візитна картка України

В Україні ця страва настільки прижилася, що стала візитною карткою. Вареники готують по всій країні, для тіста використовують не тільки пшеничне, а й гречане та житнє борошно. А різноманіття начинок для тіста перевищує цифру 30. Вареники можуть бути солоними: з бринзою та картоплею. З пшоном чи гречкою. Зі шпинатом, печінкою, м’ясом та, навіть, маком. А що вже говорити про ягідні та фруктові вареники: з вишнею, чорницею, полуницею, малиною, сливами, яблуками.

Вареники стали традиційною стравою кухні України, а деякі навіть звели їх для себе в культ. Варто тільки згадати Солоху з творів Гоголя, яка ліпила їх з особливим задоволенням.

 

Вареники чи пироги?

Кожен український регіон має свій рецепт начинки для вареників. На території західної України вареники ще називають пирогами. Старше покоління жартує, якщо маленькі, то це вареники, а якщо пироги – так розміром у пів долоні.

Ворожіння на варениках

У багатьох регіонах України на варениках нерідко гадають. Наприклад, при приготуванні молоді дівчата разом з начинкою в тісто загортали папірець, на якій було написано чоловіче ім'я. Перший вареник, котрий спливав при варінні, розрізали – й дізнавалися ім'я свого нареченого!

Є ще й інший спосіб ворожіння. Українка ставила вареники перед домашнім улюбленцем, кішкою або собакою, довіряючи йому свою долю. З яким ім'ям тварина вибере вареник, той і буде нареченим. Однак якщо кіт просто надкусивав вареник і не з'їдав його – то це означало, що й наречений так само поведеться з дівчиною. Якщо ж кіт віднесе вареник далеко від своєї миски - то значить, свати приїдуть здалеку, а весілля гратимуть далеко від рідної домівки.

Вареники в Україні вважаються магічною їжею,

яка здатна допомогти в багатьох життєвих ситуаціях. Адже навіть процес їх приготування можна порівняти з мінливими стадіями нічного світила. Вирізаний круг з тіста асоціюється з повним Місяцем, а готовий вареник схожий на молодий півмісяць. І за переказами, кількість вареників на тарілці повинна відповідати кількості днів у місяці й складати рівно 29 штук.

Ще дещо цікаве про вареники

Для цієї страви не існує визначених розмірів. Традиційний український вареник удвічі більший за російський пельмень і чи не вчетверо об'єднання ємніший, аніж італійський равіолі. А у знаменитому творі М. Гоголя "Вій" оповідається про вареники діаметром 30-40 см, розміром з капелюх. Письменник у своїй творчості неодноразово згадував про традиційну страву з тіста з начинкою.

 Неймовірний факт про вареники:

У камені вареник увічнили у канадському Глендоні. На центральній площі міста височіє пам'ятник варенику, який вважається ... офіційним символом міста! Кулінарне диво з каменю заввишки 9 метрів важить майже три тони. Не дивно, що канадці у такий спосіб виразили свою любов до українських вареників. Не забуваймо, що у країні кленового листа проживає найчисленніша в світі українська діаспора.

 

Шанують традиційні наїдки і в самій Україні

Українці не втомлюються висловлювати любов та шану до своєї улюбленої страви. У 2006-му році в місті Черкаси відомий скульптор Іван Фізер звів перший в Україні пам’ятник варенику.

До дня відкриття монумента черкаські господині зліпили вареник з печінкою і зі шкварками вагою у 72 кг і пригостили гігантом усіх охочих.

А кращі кулінари України щороку отримують нагороду – нагрудний знак «Золотий вареник»

 

Використані джерела:

https://ukr.media/culture/275457/

https://zolotoy-dyb.com.ua/zolotyi-dub/novyny/224-vareniki

 https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8

https://fayni-pyrohy.com.ua/istoriya-ukrayinskyh-varenykiv/

 

 Цікаві факти про Інтернет

Internet – це глобальна інформаційна мережа, яка об’єднує велику кількість регіональних мереж і водночас мільйони комп’ютерів у всіх кінцях планети з метою обміну даними та доступу до інформаційних і технологічних ресурсів.

Інтернет, який ви бачите сьогодні, зростає швидше, ніж ви можете собі уявити. Представляємо цікаві факти про Інтернет, в більшість з яких важко повірити.

Цікаві факти:

1.                    Всього за 1 хвилину відправляють 204 мільйона електронних листів! Щоправда 70% з них – це спам.

2.                    Найактивніші користувачі мережі живуть у Норвегії. У цій країні до неї підключено майже 98% громадян.

3.                    Один з найбільших противників Інтернету – сер Елтон Джон. Він вважає, що саме через нього у світі стає все більше неякісної музики.

4.                    У деяких країнах, зокрема у Китаї та Південній Кореї, є спеціальні клініки для інтернет-залежних людей.

5.                    У Інтернету є власний святий покровитель – Ісідор Севільський. І усе це завдяки Папі Римському Іоанну Павлу ІІ.

6.                    Перша веб-камера слідкувала за кавоваркою. Щоб дарма не спускатися в хол по каву працівники комп’ютерного відділу при Кембриджському університеті, встановили камеру навпроти кавоварки. А її дані транслювалися на декілька комп’ютерів

7.                    Фізично найбільше користувачів Інтернету — передбачувано — в Китаї. Там Інтернетом користуються близько 800 мільйонів людей, і це тільки приблизно 60% населення країни.

8.                    4 мільярди з 7 мільярдів людей світу уже є в Інтернеті.

9.                    Facebook може похвалитися масовістю – 2,234 мільярдів користувачів. 

10.              Перший електронний лист був надісланий у 1971 році.

 

А ще пропоную подивитись цікавий мультфільм. Цікаво? То перейдіть за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=0tS5YJEdirg

або 

https://www.google.com/search?q=%D0%BC%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC+%D0%BF%D1%80%D0%BE+%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%82&rlz=1C1GCEA_enUA887UA887&oq=%D0%BC%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC+%D0%BF%D1%80%D0%BE+%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%82&aqs=chrome..69i57.14133j0j15&sourceid=chrome&ie=UTF-8#fpstate=ive&vld=cid:0886edb7,vid:0tS5YJEdirg

Використані джерела:

https://cherkasy.biz/news/437/

https://futurenow.com.ua/tsikavi-fakty-pro-internet-19-nejmovirnyh-rechej-pro-yaki-vy-ne-znaly/

  

 Хто винайшов шпалери?

Голі стіни, мабуть, завжди суперечили потребам людини для справжнього затишку. Вже греки і римляни прикрашали внутрішні приміщення фресками і мармуровою плиткою.

Коли з’явилися паперові шпалери, які пережили всі зміни смаку аж до наших днів, точно невідомо. У всякому разі, в XVI в. кораблі Ост-Індської торгової компанії привезли перші шпалери з Китаю до Європи.

Давній попередник шпалер – килим у своїй споконвічній функції настінного прикраси. В епоху раннього Середньовіччя стали натягувати на рами розписні або покриті відбитками полотна і вішати їх на стіни і стелі. У XVI в. по всій Європі з Іспанії поширилися шпалери з майстерно виробленої овечої або телячої шкіри. Але ці вироби, як і китайські паперові шпалери були предметом розкоші, доступним лише знаті. Для тих, хто бідніший, заміною служило полотно, заґрунтоване бронзовою або олійною фарбою з кольоровими шерстинками.

Паперові шпалери в інтер’єрі французького замку

Коли ж виникли перші шпалери?

Печерні люди, звичайно, не знали шпалер, але прагнули прикрашати стіни свого житла, використовуючи шкуру і наскальний живопис. Кілька тисяч років саме ці «інтер’єрні ідеї» вважалися найкращими – до тих пір, поки не виникли перші шпалери.

За тисячу років до настання нашої ери з’явилися перші шпалери з тканини. Вважається, що батьківщина цього матеріалу – Ассирія і Вавилон. Це були полотна з грубих ниток з примітивними чорно-білими візерунками.
І тільки в 11 столітті нашої ери вже придумали декорувати стіни кольоровими полотнами, прикрашеними химерними орнаментами і біблійними сценами.

На початку 16 століття у Фландрії ткалися шпалери з полотен Рафаеля, які він спеціально підготував для прикраси Сікстинської капели. За «виробничий процес» відповідав нидердандский художник Бернгард Ван Олею. Тканинні настінні декорації були надзвичайно дорогі, і незабаром знайшли альтернативний спосіб виробництва – художник фламандської школи живопису Ван Ейк запропонує не ткати візерункове полотно, а розписувати вже готову матерію. Саме це винахід поклало початок процесу випуску «друкованих» шпалер.

Незабаром ринок Європи був завойований, а ще через 100 років на шпалери звернув увагу Петро Перший і наказав терміново впроваджувати «нововведення». У 1716 році заснували «Російську шпалерну мануфактуру», куди спочатку запросили майстрів з Франції. Але всього за 6 років виробництво шпалер в Росії було повністю налагоджено, причому курирували його вже місцеві майстри.

Історія появи паперових шпалер

Історія паперових шпалер почалася в Китаї, в період правління імператора Хоти. В цей час китайці винайшли папір (її робили з ниток і кори). Паперовими листами обклеювали стіни, а на них малювали картини і ієрогліфи.

 Китайські шпалери зламу 17-18 ст.

Що ж стосується «оригінальних» китайських шпалер, то вони були вперше завезені англійцями. Але покриття все ще залишаються занадто дорогими – вся справа була в тому, як роблять шпалери: спочатку друкували папір, а потім її розфарбовували вручну по спеціально виготовленим трафаретами.
А в 17 столітті підданий англійської корони Цанер придумав нові види шпалер на стіни – паперові, що імітують тканину. Це був так званий «фальшивий шовк». Для його отримання папір грунтувалася і поверхня обсипалась обрізками шовкових ниток. Виходила «благородна матерія» – подібні зразки прикрашали Лувр і замок Рішельє.

Перша гільдія шпалерників з’явилася у Франції на початку 17 століття. Але про масовий випуск рулонів тоді ще й не думали – матеріал проводився шматками і не приклеювався на стіну, а кріпився на дерев’яний каркас.

Популярними малюнками в ті часи були фактури штукатурки і цегли, імітація архітектурних елементів.

А в 18 столітті пальму першості вибороли пасторальні мотиви з пастушками і пейзажами.

Після цього настала ера флори та природного каменю – найбільш затребуваними орнаментами стали квіткові, а серед імітацій особливою популярністю користувався малахіт, лазурит, мармур.

Сучасні технології, вініл і флізелін

Технічні можливості для випуску шпалер у рулонах з’явилися тільки в 17 столітті – спочатку гравер з Франції Папильон придумав матриці для безперервного друку малюнка, потім (знову у Франції) з’явилася машина для виготовлення рулонів. І тільки в 1839 друкар з Англії Престон встановив у машину для друку циліндричні валики – повчився прообраз сучасних друкарських верстатів.

Зразок бордюра. 19 ст.

А історія вінілових і флізелінових покриттів належить вже 20 століття. Так, комерційне використання вінілу почалося після 1933 року, коли продукт був запатентований компанією B. F. Goodrich Company. А перші вінілові шпалери з’явилися в США в 1947 – спочатку це було щільне «поліетиленове покриття», а сьогодні шар вінілу – мікропористий.

Цікаво знати, що

* У 15 столітті з'явилися перші шпалери в Європі.

* Тиснені (рельєфні) шпалери вперше виготовили англійці у 17 столітті. Вони імітували коштовні тиснені шпалери зі шкіри.

* Першу фабрику з виробництва паперових шпалер заснував французький майстер Ревеілон у 1752 році.

* Перша машина, яка могла друкувати довгі рулони паперу, з'явилася в 1785 році.

* Ще в добу бароко почали фарбувати окремі приміщення у різні кольори. За добу ампіру стандартними вважали —

·                    жовтий колір для парадної зали

·                    синій колір для вітальні

·                    зелений колір для парадної спальні чи кімнати господині.

Чим далі було житлове помешкання від столиць, тим сміливіше порушували цей стандарт і зала могла мати сірий колір, а непарадна спальня взагалі мала білені стіни і прості та зручні меблі.

Використані джерела:

https://cikavi-fakty.com.ua/istoriya-vinaxodu-shpalerxto-vinajshov-shpaleri-i-malyunok-na-nix/

https://rulon.net.ua/ua/articles/istoriya-poyavi-shpaler/

https://oboev.com.ua/koli-vinikli-pershi-shpaleri

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D1%88%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D0%B8_19_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F

 Цікаве про енциклопедії

Енциклопедія  – це сукупність наукових знань з широкого кола питань. У широкому розумінні – це збірка наукових відомостей і довідок на різні теми, призначена для широкого кола читачів.

Енциклопедичний словник Брокгауза

Перші енциклопедії

Хоча сам термін «енциклопедія» увійшов у побут тільки в ХVІ столітті, енциклопедичні праці відомі з давніх часів. Термінологічні словники складалися вже в Давньому Єгипті (2 тисячоліття до н.е.). Збірки знань складалися і в Стародавньому Китаї (ХІІ століття до н.е. – Х століття до н.е.).

Енциклопедії були популярні в християнському світі в період раннього Середньовіччя. Прикладом можуть служити твори Ісидора Севільського. Найбільша праця Ісидора «Етимології» є енциклопедією тодішніх знань, взятих переважно з античності. У 20 розділах своєї книги Ісидор виклав відомості з граматики, риторики, математики, медицини, історії, права, космології, теології, агрономії, зоології та інших галузей знань. Книга користувалася надзвичайною популярністю в середні віки: до нашого часу збереглися понад тисячу її рукописних примірників. Крім того, Ісидор Севільський є автором численних праць з природознавства, граматики, теології, історії.

Томас з Кантімпри «Про природу речей» (1230—1245)

«Liber Rerum Natura» (Про Природу речей) було написано фламандським католицьким священником Томасом. У цій енциклопедії Томас підсумовує фізичні знання його часу. Він описує людей, тваринне царство, флору, каміння метали, Астрономічні явища, явища погоди й казкові істоти, які населяють регіони невідомої природи. Ця енциклопедія складалася з двадцяти книг.

Написану латинською мовою енциклопедію Томаса використовували як основу пізніші енциклопедії

Цікаво знати

Найпоширеніший у наш час алфавітний порядок, мабуть, вперше застосував Джон Гарріс в енциклопедії Лексикон Технікум. 

Лексикон Технікум Харріса, титульна сторінка другого видання, 1708 

Енциклопедія Гарріса була, в основному, присвячена науці, але в тому розумінні, яке існувало на початок XVIII ст., і який у наш час назвали б наукою і технологією. Утім, значна кількість статей стосувалося гуманітарних наук, образотворчого мистецтва, законодавства, комерції, музики та геральдики. Порівняно невеликий за обсягом, близько 1200 сторінок, Лексикон можна назвати швидше енциклопедичним словником, ніж енциклопедією в сучасному розумінні цього слова. Сам Гарріс вважав його словником; справді, це один з перших технічних словників всіх часів і народів.

Двотомна Циклопедія Чемберса крім алфавітного порядку ввела ще одне нововведення: внутрішні посилання з одних статей на інші.

Перший том першої в світі «Енциклопедії» з’явився 1 липня 1751 року.

Спочатку «Енциклопедія» виходила за підпискою тиражем 4250 екземплярів. Вона неодноразово перевидавалася. Незабаром подібні видання отримали розповсюдження у всіх країнах. З 1772 року в Единбурзі почала виходити «Британіка», а з початку 19 століття власні енциклопедії створили в Німеччині, Іспанії, Росії.

Рекламний плакат для 11 видання Британіки (1913) 

Енциклопедії XX століття

Найвідомішою енциклопедією ХХ століття стала «Британська енциклопедія».

Поряд з традиційними енциклопедіями з'являються енциклопедичні словники школяра.

У 90-х роках XX століття з розвитком мультимедійних технологій з'явилися електронні енциклопедії на компакт-дисках. Комп'ютерні технології істотно змінили характер доступу до енциклопедичних даних – пошук статей став практично миттєвим, з'явилася можливість вставляти в статті не тільки якісні фотографії, але і звукові фрагменти, відео, анімацію. Найбільш значущим стало видання в 1993 році «Encarta» американською корпорацією Майкрософт, і у 1994 році електронної версії «Британіки».

Вільна енциклопедія – Вікіпедія

З розвитком інтернет-технологій стала можливою поява Вікіпедії – енциклопедії, яка створюється та редагується усіма охочими. Як інтернет-довідник Вікіпедія з 2007 року є і найпопулярнішою серед подібних ресурсів. За обсягом відомостей і тематикою Вікіпедія вважається найповнішою енциклопедією, яка коли-небудь створювалася за всю історію людства. Однією з переваг Вікіпедії є можливість представлення інформації рідною мовою.

Засновники Вікіпедії – Ларрі Сенгер і Джиммі Вейлз. Офіційне відкриття відбулося 15 січня 2001 року.

А що в Україні?

На українських землях першим рукописом, що мав характер енциклопедичного змісту, був переписаний у Києві «Ізборник Святослава» 1073 року, що містив збірку витягів з біблійних книг і творів візантійських богословів та проповідників, відомості з природничих наук, етики, перелік рекомендованих і заборонених Церквою книг тощо.

Першим друкованим довідником енциклопедичного змісту став «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє» Памви Беринди (1627) – старословянсько-український словник і алфавітна збірка тлумачень європейських, грецьких та інших власних назв з біблійної історії.

Історія видання довідкової історичної літератури в Україні розпочинається у ХVІІ столітті з виходу «Синопсиса» (1674) – першого короткого систематичного викладу історичних подій в Україні та Росії з найдавніших часів до останньої чверті ХVІІ століття.

Першим створювачем українського енциклопедичного словника у 1836 р. Став Маркевич Микола Андрійович.

Своєрідним енциклопедичним виданням з історії українського народу була підготовлена після видання першого тому «Історії України» у 1898 р. за ініціативою видатного українського історика М.Грушевського двотомна праця «Українский народ в его прошлом и настоящем.

У 1927  році було засновано видавництво «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ). Серед його фундаторів – Всеукраїнська академія наук (тепер НАН України) та Наркомат освіти республіки. Першим головним редактором став відомий державний діяч, академік ВУАН М.О. Скрипник.

У 1989 році Головну редакцію УРЕ перетворено на видавництво «Українська радянська енциклопедія» За роки своєї діяльності видавництво випустило сотні томів різних видань: першу в історії українського народу Українську Радянську Енциклопедію, Український Енциклопедичний Словник; «Історію міст і сіл Української РСР», багатотомні енциклопедії історії України, народного господарства, сільського господарства, кібернетики, мистецтва, літератури тощо; енциклопедичні словники – юридичний, політичний, філософський, економічний тощо.

У 1955—1984 роках у Нью-Йорку випущено унікальну багатотомну «Енциклопедію українознавства» за редакцією В.Кубійовича. У десяти томах цього видання висвітлена історія України з найдавніших часів до 60-х років XX століття.

УСЕ – універсальний словник-енциклопедія містить близько 25000 статей, 3200 ілюстрацій, фото, карт, схем, таблиць: найновіші факти, історія та сучасність, наука і техніка, культура і спорт, географія і медицина, персоналії та реалії, Україна і світ. Підготовлено на основі міжнародного проекту EUROPEDIA, автор проекту шведський енциклопедист, засновник і президент Шведської Академії Вербовізуальної Інформації Свен Лідман. В Україні виходить регулярно від 2001.

Нині найбільшим енциклопедичним проектом в Україні, є Енциклопедія сучасної України.

https://uk.wikipedia.org/wiki/

https://nbukids.wordpress.com/2011/06/29/

https://www.jigsawplanet.com/?rc=play&pid=2ae3bd310a6c