пятница, 15 сентября 2023 г.

Історія класної дошки

Скільки років цьому винаходові – не знає ніхто. Колись у Давньому Римі дозволено було писати і малювати на … стінах. Ці помальовані та обписані стіни і підказали вчителю зробити у класі дошку, на якій писатимуть школярі.

Сучасні шкільні дошки кардинально відрізняються від тих, що були раніше. Вони стали набагато функціональнішими та зручнішими. На них можна малювати й писати як крейдою, так і кольоровими маркерами, крім того, вони виступають у якості магнітної поверхні для прикріплення наочних посібників.

Не дивлячись на велику кількість модифікацій, шкільна дошка залишається все тією ж.

ГРИФЕЛЬНА ДОШКА

Появу шкільної дошки відносять до початку 19 століття. Тоді у кожного школяра була окрема дошка для записів – аспідна дошка, зроблена з гладкого сірувато-чорного аспідного сланцю. Писали на них грифелем, а витирали записи ганчіркою.

Вчитель підходив до кожного учня та перевіряв написане. Згодом для зручності пояснення навчального матеріалу почали застосовувати одну велику дошку на весь клас.

КРЕЙДОВА ДОШКА

Пізніше з'явилися дошки, на яких почали писати білою або кольоровою крейдою. Вони виявились настільки вдалими, що використовуються в освітніх закладах досі. Їх виготовляють із дерева, скла або металу і покривають темною матовою емаллю, зазвичай чорною, темно-зеленою або коричневою. Більш якісні дошки роблять з покриттям з шорсткої порцеляни, яка дуже стійка до стирання: такі дошки можуть витримувати 10-20 років інтенсивного використання.

Існує також варіант класної дошки, в яких поверхня для записів є довгий лист пластика, натягнутий між двома паралельними циліндрами, що обертаються. Обертаючи циліндри, можна переміщати намотаний на них пластик, таким чином створюється додаткова поверхня для письма без необхідності постійно прати вже написане.

Написи, зроблені крейдою, легко стираються вологою ганчіркою чи губкою. Іноді використовують спеціальну гумку для дошки.

ДОШКА ДЛЯ МАЛЮВАННЯ МАРКЕРАМИ

У середині XX століття у школах почали з'являтися дошки білого кольору, на яких можна було писати маркерами. Такі дошки зазвичай робили із металу, покритого емаллю, склом або пластиком. Якщо використовувалися маркери на водній основі, то написи з дошки стиралися вологою ганчіркою, якщо маркери сухого стирання - спеціальним очисником. До дошок, зроблених із сталі, зручно кріпити магнітами різні додаткові інформаційні матеріали (плакати, таблиці тощо).

ФЛІП-ЧАРТ

Фліп-чарт використовується в основному для проведення семінарів та конференцій. Це подібність величезного блокнота – великі паперові листи скріплені спеціальною планкою притискування. Списаний верхній лист відривається чи замінюється на новий. Фліп-чарти зручні тим, що писати на них можна не лише спеціальним маркером, а й звичайною ручкою або олівцем.

МАГНІТНА ДОШКА

Виготовляється із суміші магнітного порошку та гумоподібних полімерних матеріалів. Магнітні дошки дозволяють легко закріплювати різні знімні таблички (літери, цифри та ін.). Використовуються в основному в дитячих садках та для створення різних інформаційних табло. Обрамляють магнітні дошки в алюмінієвий профіль для надання міцності та функціональності.

КОРКОВА ДОШКА

Використовується не для записів, а для кріплення різних інформаційних матеріалів та ілюстрації за допомогою кнопок і шпильок. Виготовляється з натуральної пресованої пробки або з іншого пористого матеріалу, обтягнутого тканиною.

КОМБІНОВАНІ ДОШКИ

Ще з часів появи крейдяних дошок їх стали робити з кількома робочими поверхнями: розстібними або розсувними. З появою нових різновидів дошок можна було комбінувати їх. Наприклад, існують дошки, в яких основна робоча поверхня – це маркерна дошка, а розпашні допоміжні поверхні є магнітною дошкою і фліп-чартом.

ІНТЕРАКТИВНА ДОШКА

На початку 90-х років з'явилися перші електронні інтерактивні дошки. Піонером стала компанія Microfield Graphics (США) з електронною інтерактивною дошкою SoftBoard. Такі дошки виглядали як звичайні маркерні дошки, при цьому всі записи, зроблені на електронній дошці, миттєво з'являлися на екрані персонального комп'ютера. Все, що написано на електронній дошці, з'являлося на екрані комп'ютера. Тепер записану інформацію можна було зберігати в файл, роздруковувати, надсилати факсом, електронною поштою і передавати в реальному часі по мережі.

Приблизно до того ж часу відносяться дошки, що імітують роботу комп'ютерного монітора, де в якості комп'ютерної миші використовується електронний стилус. Згодом такі дошки стали називати інтерактивними дошками. Вони були дуже дорогі, а тому в навчальних закладах не використовувались.

У 21 столітті ситуація змінилася: електронні інтерактивні дошки широко використовуються в початковій і середній школі, у вищих навчальних закладах і в дитячих садах. Все сильніше цифровий світ проникає в реальне життя, в світ підростаючого покоління. У великій мірі на застосування електронних інтерактивних дошок в освіті вплинуло і зниження ціни.

Біла поверхня такої дошки використовується як звичайний екран для виведення будь-якої інформації з комп'ютера (за допомогою медіапроектора), але головна її особливість – чутливість до натискання, що дозволяє використовувати дошку як маркерне покриття.

У 2008 р. троє американських студентів – Морген Ньюман, Джеф Аваллон та Джош Гоша – створили унікальний продукт, який склав гідну конкуренцію маркерним дошкам. Якось під час виконання завдання в університеті їм не вистачило місця на дошці. Вони спробували використати для записів величезні аркуші паперу, але їх треба було тримати руками. Саме в цей момент у них народилася ідея зробити дошкою стіни кімнати.

Покриття успішно використовується як альтернатива малогабаритним і не дуже зручним класним дошкам, задіює повністю всю поверхню стін та меблів класних, лекційних та переговорних кімнат в освітніх установах, офісах компаній різних напрямків діяльності та скрізь, де є необхідність багато і швидко писати, часто вносити зміни у текстову та графічну інформацію.

https://ua.waykun.com/articles/istorija-shkilnoi-doshki-taemnici-i-zagadki.php

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BA%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%BE%D1%88%D0%BA%D0%B0

воскресенье, 10 сентября 2023 г.

Вже й Осінь на порозі…

Прийшов вересень. А з ним прийшли перші прохолодні ранки, сірі тумани. Дні стали помітно коротшими. Проте не варто засмучуватись. Кожна пора року неповторна, має свої переваги.

Пропоную вам, любі читачі, цікаву казочку про Осінь.

СЕРДЕШНА ОСІНЬ

(казка)

Жила-була на світі Осінь. Звичайнісінька жінка, але дуже вона вже брала все до серця. Такою була сердешною. Вересень, Жовтень та Листопад – сини Осені – жили та господарювали окремо. Вирішила якось мати відвідати старшого з них – Вересня.

Заходить на Вересневе подвір’я. Господи, такий пташиний вереск зчинився, хоч вуха ватою закривай.

- Що тут у тебе таке?! – кричить Вересню, бо, якби говорити, то і свого голосу не почуєш.

- Пташок у вирій збираю! – відповідає-кричить Вересень.

- А вони що?! Самі не зберуться?!

- Зберуться! А чи захочуть повертатися?! А як же ми без них?!

Зраділа старенька, що син у неї та такий добрий: забрала мжичку, відігнала туман у хмари, засвітила сонце по-літньому. Роздивляється на Вересневе господарство: городина не зібрана, яблука та груші не струшені, горіхи не збиті, трави не скошені. Почала йому в хаті про це говорити, а Вересень лише посміхається, не розуміє мамину тривогу:

– Ой, та встигнеться! А пташки на крилах весну принесуть… Відпочивай – піду я: роботи, сама бачиш, багато… Потім поговоримо, ввечері.

«Добрий, трудолюбивий…» - додала сонця, аж спекотно стало. «Але якийсь непутьовий! Хіба пташки зараз найголовніше?!» - і заплакала дощиком.

«Та ні! Славно працює. Чого ж це я йому сльозою-сльотою заважаю?» - зупинила дощик. Хмари, правда, не відганяла і вітерець легенький залишила. «Хай. Щоб не обливався потом…» А Вересень підняв очі в небо та чимдуж до птахів подався.

«Ага, та як йому дай крила, то і сам у вирій полетить – не задумається!» - обурилася Осінь і жбурнула пучком зливи. Баче: пташки швидесенько поховалися та й сам Вересень наче до хати направляється.

« А роботу хто за нього поробить?!» – зібрала зливу, викинула за обрій, знову поманила сонечком. З пів-дороги до хати завернув у червоне від спілих помідорів поле Вересень. Є куди руки прикласти! Ой, а надовго? Поки не з’явиться перша пташечка…

«Ну, що ти йому скажеш?!» – знову старенька засльотилася-засльозилася. І так із дня у день!

Нарешті не витримала мати та й каже: – Мабуть, піду… Жовтня провідаю; Як він там?

Провів її Вересень до обрію – («Робота, мамо!») – та й побіг, ага, до пташок, у вирій їх збирати.

Іде старенька, іде, а на душі, як і на небі – пасмурно. За сльозою-сльотою дороги не видно. Коли… очам своїм не вірить!.. різнокольорові трави-кущі-дерева… краса яка!.. О, а хто ж це там з мольбертом ходить, над кожною травинкою, над кожним листочком нахиляється?.. Га?! Придивилася: так і є, Жовтень, її Жовтень.

– Добрий день,синочку!

– О,мамо! Добрий день! Малюю…

– Бачу. Вмієш.

– Е-е, та ти ще не все бачила! Але ходімо в хату – відпочинеш з дороги.

Заходить Осінь в хату. А там – та що відпочити?! – сісти нема де – все розкидано: хата не підметена, торішня павутина на стелі та стінах гойдається…

– Ти вже, мамо, якось тут примостись, а я піду – робота!

Прибирає стара в хаті, а в самої сльози з очей, як дощ з неба. А Жовтень по всіх усюдах з мольбертом ходить. Забіжить увечері, щось швиденько перекусить із того, що мати приготує; і ледве не за столом засипає. А вдосвіта – лиш розвидниться! - знову за мольберт хапається. Наче не мати до нього приїхала. І словом з Осінню перекинутися Жовтню ніколи - все малює.

І що вже Осінь не придумувала - і дощі, і зливи, і вітри будила, і заморозки в Зими позичала - не доходить, не відривається синок від мольберта. Ось, глянула у вікно, зупинився біля калини: в який колір китиці не фарбує, як не гне її саму, бідолашну, - не береться ніяка фарба, окрім червоної. Душу відвів на листочках та й подався далі.

Приходить одного разу Жовтень до хати, а мати йому:

– Піду я вже, синку, до Листопада…

– Дивіться самі,- та й заснув натрудженим сном.

– Не до мами тобІ, мабуть… - а кому? - спить уже.

…

І подибала вранці Осінь далі… Начебто і краса навколо, а радості ця краса не приносить – якась байдужа, нежива. Підняла голову, баче: іде назустріч Листопад. Ага, іде: пташок гамселить,листя з дерев струшує!..

– Добрий день, синочку!

– Добрий день,мамо!

– Ти що тут все на злості замішуєш: ворон лякаєш, листям кидаєшся?..

– Ні, буду, як Вересень, у вирій їх виряджати… Чи, як Жовтень – листочки розмальовувати!.. А ти надовго?

– Та-а, піду не зупиняючись!.. – зірвалося з язика у старої.

– Ну і добре… Ки-иш-ш, чорна нечисть, розсілися мені тут!!! – кинувся на зграю ворон, побіг за ними…

«І в кого він такий безсердечний?!» - подумала - «Звісно в кого – Морозенків син…»

До своєї домівки Осінь добрела вже при зорях. Гуділи ноги, нило тіло.

«Ляжу,відпочину…» - і подумати не встигла, як заснула. Снилось їй… Та нічого їй не снилось! Бо спала міцно-міцно. Так міцно, що незчулася, як випав і через три місяці розтанув сніг; як розцвіла живою красою Весна; як змінилася вона стиглим Літом…

Прокинулася від пташиного вереску. Вийшла з хати:

– Це ти, Вересню?

– Ага, пташок у вирій збираю… Добрий день, мамо!

– Добрий день, синочку! А вони що? Самі не зберуться?!

– Зберуться… А чи захочуть прилітати з вирію до нас? А як же ми без них, мамо?!

пятница, 1 сентября 2023 г.

ЗІ СВЯТОМ 1 ВЕРЕСНЯ!!!

Долівка чи дулівка?

Барвиста українська мова! Слова в ній неначе сплітаються в яскравий віночок. Та часто, читаючи твори українських письменників, ми не можемо правильно зрозуміти деякі слова. То й не дивно, бо мова наша формувалася не за один день, а кожен регіон вплітав у цей віночок свої слова.

Ось, наприклад, як правильно сказати – долівка чи дулівка?

Чи багато з вас, мої любі читачі, знають, що означають ці слова? Чи ви вважаєте, що одне з цих слів написано з помилкою?

Між тим, ці два слова написані абсолютно правильно і не мають нічого спільного.

Згадай-мо давні українські села. На подвірї часто можна було побачити старі грушові дерева. Дерево груші сорту Дуля найчастіше дуже високе, могло досягати 6,5 м. У всякому кутку саду були окремі дерева: цілі площі були під вишнями, яблунями, дулями й сливами (А. Кащенко).

А це – дуля. У неї найбільші і найсмачніші груші

(М. Вінграновський).

Це була його улюблена червонобока дуля (О. Довженко).

Груші-дулі довго не зберігалися, проте з них робили чудове повидло, компоти, а ще дулівку – наливку на грушах-дулях.

Залежно від продукту наливки відповідно й називалися: вишнівка, смородинна, малинівка, дулівка, слив'янка тощо.

Щодо слова ДОЛІ́ВКА, то так називали добре утрамбовану, вирівняну та помазану глиною підлогу в приміщенні.

У традиційній українській хаті долівка була глиняною. Її завжди тримали в чистоті, замітали кілька разів на день. Щотижня долівку мили, підмазували рудою глиною.