Читацькі вітрила

Долівка чи дулівка?

Барвиста українська мова! Слова в ній неначе сплітаються в яскравий віночок. Та часто, читаючи твори українських письменників, ми не можемо правильно зрозуміти деякі слова. То й не дивно, бо мова наша формувалася не за один день, а кожен регіон вплітав у цей віночок свої слова.

Ось, наприклад, як правильно сказати – долівка чи дулівка?

Чи багато з вас, мої любі читачі, знають, що означають ці слова? Чи ви вважаєте, що одне з цих слів написано з помилкою?

Між тим, ці два слова написані абсолютно правильно і не мають нічого спільного.

Згадай-мо давні українські села. На подвірї часто можна було побачити старі грушові дерева. Дерево груші сорту Дуля найчастіше дуже високе, могло досягати 6,5 м. У всякому кутку саду були окремі дерева: цілі площі були під вишнями, яблунями, дулями й сливами (А. Кащенко).

А це – дуля. У неї найбільші і найсмачніші груші

(М. Вінграновський).

Це була його улюблена червонобока дуля (О. Довженко).

Груші-дулі довго не зберігалися, проте з них робили чудове повидло, компоти, а ще дулівку – наливку на грушах-дулях.

Залежно від продукту наливки відповідно й називалися: вишнівка, смородинна, малинівка, дулівка, слив'янка тощо.

Щодо слова ДОЛІ́ВКА, то так називали добре утрамбовану, вирівняну та помазану глиною підлогу в приміщенні.

У традиційній українській хаті долівка була глиняною. Її завжди тримали в чистоті, замітали кілька разів на день. Щотижня долівку мили, підмазували рудою глиною.