10 травня відзначають Всесвітній день вітряка

Млинарство в Україні має дуже тривалу історію. Зерно здавна мололи на жорнах. Набагато досконалішими та продуктивнішими за цей ручний пристрій були водяні млини й вітряки. Вітряки споруджували майстрові люди, часто ті, що в них і працювали. Хоча найбільш поширеною є точка зору, що вони відомі з часів Київської Русі, дуже ймовірно, що вітряки з’явилися набагато раніше, бо в кінці XVIII сторіччя вони були вже дуже поширені.

Вважається, що вітряки, або вітряні млини, з'явилися пізніше, ніж водяні. Є відомості про вітряки в стародавній Персії ще близько VII ст. до н. е. та в Китаї у ХІІІ столітті н. е. У Європі вітряки згадуються починаючи з середніх віків. Найбільш ранні згадки датуються ХІІ століттям. Це були вітряні млини для зерна. Згодом вітряки почали використовуватись як лісопилки й молотарки. Достатньо швидко вітряки стали більш поширеними, ніж водяні млини в рівнинних регіонах, де не було великого перепаду висот для ефективної роботи водяного млина.

Вітряки ставили на пагорбах, на околицях села або ж у полі. Як згадують старші люди, їх могло бути там і по кілька десятків. Долинні села, які не мали власних водяних млинів, возили молоти зерно до вітряків. Мололи не тільки собі, а й худобі. Розрізняли борошно питльоване, простого помолу й дерть.

Вітряки створювали особливий колорит наших сіл, чудовий пейзаж польових доріг. Біля них подорожні відпочивали, по них відміряли дорогу. Вони були наче сторожові вежі. Рухаючи крильми, вони нібито злітали в небо, а в нерухомому стані були уособленням величного спокою.

Дуже давнім в Україні є заняття мірошникуванням. Той, хто молов, звався мірошником, а дочка його – мельниківна. У народі поважали гончаря, теслю, ткача, але чи не найбільше – мірошника (мельника). Старші люди ще пам’ятають роботу вітряка, неповторний запах свіжого борошна і мельника, всього припорошеного, від чого він здавався якимось особливим, не таким, як усі люди. Його слово було законом, з ним ніхто не сперечався та не сварився.

Заробіток мірошника визначався “мірчуком”. У середині ХІХ сторіччя, наприклад на Лівобережжі, мірошник одержував “мірчук” розміром 10% зерна, призначеного для помолу. 

https://spadok.org.ua/narodni-promysly/vitryaky-y-mlyny-v-ukrayini

Це наша історія. І ніхто не зможе її забрати в нас. Пам’ять неможливо знищити, як би наші вороги не намагалися!