Уроки народознавства. Зелені свята.

Що означає назва «Зелені свята»?

Зелені свята – народна назва циклу словянських свят язичницького походження, що охоплює кілька днів перед Трійцею та перші дні Троїцького тижня (після Трійці).

В різних народів тривалість Зелених свят різниться та має власні обряди. Однак завжди Зелені свята позначають кінець весни та початок літа, поєднують вшанування померлих та рослинності з метою забезпечити хороший врожай.

Тиждень перед Трійцею в українців називається «зеленим», «клечальним» або «русальним», а три останні дні цього тижня і три перші дні Троїцького тижня називають «Зеленими святами».

Цікаво знати

Назва «Зелені свята» – дохристиянського походження та мала в давніх слов'ян ширше значення, ніж за сучасності.

Так, червень (давні назви – кресень, ізок) мав такі свята:

4 червня – день Ярила, свято молодої зелені, родючих сил землі;

9 червня – свято зародження життя в колосках ярої пшениці;

11-20 червня – дні, у які поле потребує дощу для розвитку колосків, а потім (під час цвітіння) – сухої погоди;

19-24 червня – тиждень водних русалок;

24 червня – день Купали, свято сонця, вогню й води.

Дещо з історії

Відомості про давню обрядовість Зелених свят збереглися в середньовічних документах. Наприкінці XI ст. чеський князь Владислав засуджував обряди, що здійснювався у вівторок або середу на Зелені свята, коли біля джерел забивали жертовну тварину та розсипали сіль і мак.

У статутах Ґнєзненської провінції та Краківської й Познанської дієцезій першої половини XV ст. описано заклики духовенства на Зелені свята шанувати християнського Бога замість піснями, плесканням у долоні й танцями привертати увагу язичницьких богів.

Існують різні обряди, пов'язані з рослинністю на Зелені свята. Наприклад – прикрашання оселі чи людей вінками, могло відбуватися прикрашання дерев. Так будинки прикрашаються пахучою зеленню: любистком, м’ятою, полином, чебрецем та свіжими паростками берези. Набір святкових рослин відрізняється залежно від регіону.

Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір'я та господарські будівлі прикрашали клечанням – зеленими гілочками дерев або великим листям, які часто ламали в лісі. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: татарським зіллям (лепехою), чебрецем, полином. З дерев українці обирали для клечання частіше клен, липу та березу.

У Зелені свята в деяких місцевостях України були звичаї, пов'язані зі священними деревами. Обряд «водіння тополі» відомий на Полтавщині, Київщині, Черкащині, Харківщині. Дівчата вибирали поміж себе дівчину, найжвавішу в іграх, на «тополю», прикрашали її намистом, стрічками та квітами, обличчя зав'язували хусткою, руки прив'язували до палиці і так водили по селу з гучними піснями. Хлопці підхоплювали «тополю» й несли її на руках, а дівчата намагалися відняти їй й поставити на землю. Поширена пісня, що супроводжувала цей обряд:

...Стояла тополя край чистого поля

Стій, тополенько, не розвівайся,

Буйному вітроньку не піддавайся...

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%B0