Весна і війна

#воєнна_поезія

Весна... Весна ж!.. Та сил нема радіти.

Й, мов лід, холодна в небесах блакить...

Із-під землі народжуються квіти,

а у душі безжалісно болить.

Сонячний промінь пестить перші трави,

повітря подих шепче нам: "Живіть!..",

а ми усі, мов раненими стали,

нам ця весна, до крику аж, болить...

Болить за кожну ранену дитину.

Болить за кожне втрачене життя.

Болить за землю рідну, Україну,

за кожен дім, що линув в небуття.

Війна ... Весна. Хоч сонячно, та - темно.

І день весняний чорний, наче ніч!

Вдихаєш сонце, а воно - даремно!

Немов його роздерли цьогоріч.

Така вона, розстріляна війною,

залита кров'ю і слізьми весна....

Вона не була ще такою нищівною,

такою чорною не була ще вона.

Горить земля, яка мала б родити.

Горять на ній щасливі чиїсь дні.

У тім вогні - наші, Вкраїнські, діти,

що теж, колись, сміялись навесні....

Із-під землі народжуються квіти.

Із-під руїн піднімемось ще ми!

І будуть весни, коли зможемо радіти

під мирним небом разом із дітьми!

Оксана Василевич