Читацькі вітрила

четверг, 17 августа 2023 г.

Хто такі Мумі-тролі?

Звідки взялися мумі-тролі?

9 серпня 1914 року народилася відома фінська письменниця Туве Янссон, яка відома своїми книгами для дітей про Мумі-тролів. Завдяки своїй творчості письменниця стала національним героєм Фінляндії.

Про Мумі-тролів Туве Янсон написала 8 розповідей. Вона сама вигадувала та малювала героїв своїх книг, а також адаптувала свої книги до театру. Після виходу в світ дитячих книжок до письменниці одразу прийшов шалений успіх. Популярність книг не спадала навіть з роками, та й досі діти охоче читають історії про Мумі-тролів.

Хто ж такі мумі-тролі?

Мумі-тролі – це казкові істоти, герої дитячих творів Туве Янссон.

Мумі-Тролі – це невеличкі милі створіння,які схожі на бегемотів. Вони живуть у своїй долині під назвої Долина Мумі-Тролів. В їх родині є Мумі-троль, Хропся, Мумі-мама,та Мумі-тато.

Істоти, які заселяють Долину, всі ці мумі-тролі, снорки, сніффи, хомси, снусмумрики, хемулі та інші філіфьонки наділені рисами і людей, і тварин. У них є "обличчя", і своїми характерами, поведінкою, вчинками, звичаями і звичками ці персонажі надзвичайно схожі на людей - вони бліднуть, червоніють, вибачаються, дякують, п'ють каву і сік, танцюють, сваряться.

Рідна домівка мумі-тролів - гостинний блакитний будиночок, який розташований у прекрасній Долині Мумі. Тут завжди радо зустрінуть мандрівника, ким би він не був, обігріють його, нагодують, зрозуміють і втішать, бо тут більше за скарби цінують дружбу і любов. У Мумі-будинку найбільше поважають індивідуальність і намагаються її побачити у кожному. Тут розуміють: будь-який троль повинен мати можливість взяти, проживаючи в Мумі-будинку, те, що найбільше відповідає його унікальним здібностям.

Більше дізнайтесь тут: https://www.youtube.com/watch?v=wPDOi3H3LKU

Цікаво знати

1. Кар’єра Янсон як ілюстраторки почалася, коли їй було 14. Тоді її малюнки надрукували в дитячій секції журналу Allas Kronika.

2. Туве Янсон ілюструвала перекладні видання «Гобіта» Джона Толкіна й «Алісу в Країні див» та «Полювання на Cнарка» Льюїса Керрола.

3. Туве зростала у творчій родині й про своє дитинство написала автобіографічну повість «Донька скульптора».

4. Про мумі-тролів Янсон написала 9 книг (перша вийшла 1945, остання – 1970).

5. Письменниця брала участь у створенні музики для мумі-альбомів і мультфільмів.

6. Ще за життя Туве Янсон дозволила іншим авторам складати книги про мумі-тролів.

7. На гонорари від книжок, коміксів, сувенірної продукції Туве змогла купити острів Клувхар у Фінській затоці, де жила зі своєю подругою, художницею Тууліккі Пієтіля.

8. У місті Тампере у Фінляндії є музей «Долина мумі-тролів», присвячений творчості Янсон. Його колекції налічують близько 2000 робіт.

9. В Україні всі повісті про мумі-тролів видало «Видавництво Старого Лева». Це «Країна Мумі-тролів» у трьох книгах, а також «Рецепти Мумі-мами». Окрім того, комікси «Джунглі в Долині Мумі-тролів» вийшли у видавництві «Основи».

Декілька цитат з книг про мумі-тролів, які можна сміливо брати на озброєння. Це добрі поради, які зроблять ваше життя краще і щасливіше:

1. Завжди гаряче вітай всіх тих, хто входить до твого дому.

2. Для того, щоб у щось вірити, зовсім не обов’язково знати, чи правда це.

3. Молоко, троянди, булочки та ягоди – кращий спосіб відсвяткувати повернення кого б то не було додому.

4. Іноді хтось потребує тиші і самотності, і в цьому немає нічого поганого.

5. Буває, що все, що тобі потрібно, це поговорити з друзями!

6. Потрібно знаходити баланс між свободою та обов’язком.

7. Насправді про все можна скласти пісню.

8. Підлаштовуватися під когось зовсім не обов’язково.

9. Вночі може бути або страшно, або чарівно, залежно від компанії.

10. Іноді все, що потрібно зробити, щоб заспокоїти когось, це нагадати йому, що ви поруч.

11. Поки ви знаходитесь на природі, вам ніколи не буде нудно.

Вам все ще цікаво? Тоді тисніть на посилання, щоб подивитись цікаві мультики про мумі-тролів

https://www.youtube.com/watch?v=Yj-f9WIKJwM

https://vsiknygy.net.ua/neformat/36615/

https://vsiknygy.net.ua/person/46029/

https://tsn.ua/tsikavinki/druzhelyubni-ta-zvorushlivi-neymovirni-fakti-pro-charivnih-mumi-troliv-712765.html

https://chl.kiev.ua/bibliograf/Yans/Yans_2.htm

https://vsiknygy.net.ua/person/46029/

воскресенье, 13 августа 2023 г.

Барви української мови. Серпанок.

Ранок у серпанку

Яка краса сьогодні на світанку,
Так гарно, що очей не відвести.
Чарівний ранок в ніжному серпанку,
І хочеться це в серці зберегти.
Краса вражає, просто дивовижно,
Як всюди гарно! Де знайти слова?
Так чисто, світло, трепетно і ніжно.
Природа й справді світла і жива.
А сонце все підсвічує легенько,
Шаль дивовижна огорнула все.
Краса така захоплює серденько
Й на крилах в сині небеса несе.

Надія Красоткіна

Серпневий задушливий день. Серпень у самому розпалі. І чомусь в пам’яті випливає красиве слово СЕРПАНОК.

Якщо говорити про саме українське розуміння цього слова, то серпанок – це імла, легкий туман чи мрячка.

Туман і серпанок – це явища, що виникають в результаті конденсації водяної пари біля земної поверхні. Через розсіювання світла у далеких об'єктів зменшуються контраст і відмінності в кольорі.

Туман — помутніння атмосфери до значень видимості менш як 1 кілометр зваженими в повітрі найдрібнішими краплями або кристалами.

Серпанок – слабке помутніння атмосфери зваженими в повітрі найдрібнішими частинками вологи. На відміну від туману дальність видимості — більше 1 кілометра.

Якщо видимість погіршується не із-за частинок вологи (крапель або кристалів), то це явище носить іншу назву — імла.

Імла — скаламучення атмосфери зваженими в повітрі частинками з пилу, диму і гару. Імлу часто називають сухим серпанком, оскільки вона призводить до такого ж погіршення видимості, але при цьому супроводжується зниженою вологістю повітря (менше 50 %).

Отож, похмуре середовище, спричинене серпанком, може бути небезпечним для людей, що йдуть під час явища, та для водіїв.

Проте є зовсім інші тлумачення цього слова.

Якщо заглибитися до тюркського коріння цього слова, то можна відзначити, що ним позначають неймовірно легку тканину. З цього матеріалу роблять вишукані шалі для жінок, які накидають цю напівпрозору тканину на своє обличчя.

Серпанком також називають головний убір заміжньої жінки з прозорої легкої тканини, що має вигляд шарфа.

В народі кажуть напускати на очі серпанок. Тобто вводити в глухий оманливий кут людину, закривати їй очі на правдиву реальну картину світу.

Легка, схожа на дим поволока, що обмежує видимість, скрадає обриси кого-, чого-небудь; пелена – це також серпанок.

Серпанком також називають ледве помітний прояв сумного настрою, коли людина не може чітко визначитися, що відбувається з нею – на обличчя ліг легкий серпанок.

Як бачимо, серпанок – це не тільки красиве слово. Воно незвичне своїми значеннями та звучанням. Здавалося б неможливо підібрати однакові назви до кількох зовсім різних понять: туману як природного явища, омани як людської риси та тканини. Але це ж українська мова, з якою неможливе стає не лише можливим, а й унікальним.

СЕРПАНОК

Серпанок прокидався у красі,

Легенький вітер вибіг із туману.

У затишку пташиних голосів,

Почулось з неба жайвора сопрано.

Серпанок ледве нагрівав росу,

Що перлами світилась спозаранку.

Плакучі верби заплели косу,

Неначе одягали вишиванку.

Плесо мовчало. Лебеді пливли.

Сховались зорі, що вночі сіяли.

Сади так буйно пахли і цвіли,

І пелюстки сніжинками злітали…

автор: Віталій Назарук

http://sum.in.ua/s/serpanok

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%BA_(%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F)

https://slova.com.ua/word/%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%BA

https://ukr.media/science/397405/

https://slovopys.kubg.edu.ua/serpanok-dyvovyzhne-j-mylozvuchne-ukrainske-slovo/

https://www.meteorologiaenred.com/uk/%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%B0.html

https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%BA

среда, 9 августа 2023 г.

Древні магічні свята серпня

Наш народ із древніх часів шанував природу, яка щедро дарувала трудівникам землі свої плоди. Окрім поваги до циклів Місяця, важливими були і певні точки у році, коли небеса і природа прихиляли свої голови до землі, наче слухаючи прохання людей. Навіть у певних церковних обрядах ще простежуються тіні язичницького минулого українців.

В Україні у серпні збирали перший урожай плодів. У цей час слід було подякувати Матері-Землі за щедрий врожай, який вона подарувала своїм дітям – людям. Протягом року, хлібороб працював на останній місяць літа – серпень. Як писав етнограф Василь Скуратівський, одна справа – виростити врожай, а інша – вчасно зібрати збіжжя. Не випадково в народі казали "Один серпневий день цілий рік годує".

В Україні жнива склалися із трьох етапів: зажинок, саме жнива та обжинки. До жнив люди готувались ретельно: ладнали господарський реманент, готували клуні-стодоли, куди складався готовий урожай, гострили серпи, коси, ладнали граблі, упорядковували дороги. Хата мала бути чистенько побілена. Напередодні жнив випікали хліб і приносили у жертву богам порося.

У серпні починався період обжинок. Обряд обжинків відзначав український народ давно. Недарма останній місяць літа на Україні називають серпнем. З приходом серпня для серпів і кіс було завжди багато роботи. Обжинки – старовинний народний звичай святкування закінчення жнив, що покликаний забезпечити майбутній багатий урожай. В останній день жнив женці збиралися гуртом і під обжинкові пісні в'язалиь останній сніп.

У цьому снопі зібрана вся життєдайна сила поля, він має назву дідух. Його прикрашали калиною, квітами, перев'язували стрічками й урочисто заносили до хати. Кожна господиня намагалася зробити його особливо гарним та пишним. На Новий рік його ставили на покуті, а виходячи в поле для першого засіву, домішували до насіння вимолочені з нього зерна. Так через символічну естафету хліба для українців замикалося річне коло аграрного календаря.

У деяких місцевостях обжинки називали овином, іменинами. Ранком господар збирав молотильників і пригощав їх кашею. Після сніданку перед початком роботи затикали в усі кутки клуні по жмутку колосся – щоб урожай був багатий. Молотити починали з так званого "іменинного" снопа.

Згідно із язичницькими віруваннями, коли зрізується колос, "Мати хліба" передає свою енергію наступному, а значить в останньому снопі накопичується уся її енергія.

Традиційно з останнього снопа в'язалась лялька. Спочатку вона була спільною для всього селища, пізніше "ляльок врожаю" стали плести для кожного будинку окремо. Заплетений останній сніп зберігався в кухні, і забирався лише тоді, коли в будинок вносили сніп наступного врожаю – старий же спалювали на подвір'ї або віддавали коням перед початком весняної оранки.

Для українців важливе значення мав не лише останній сніп, але й перший. Свято першого снопа – урочисте відзначення початку жнив. Вийшовши в поле на зажинки, господиня розстеляла скатертину або рушник із хлібом-сіллю та свічкою. Тричі кланялася ниві, промовляючи: "Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати". Жнива починали у "легкі" дні: вівторок або п'ятницю. Соломою з першого снопа загодовували корів, щоб не хворіли.

Традиція дякувати землі за щедрі перші плоди у землеробській традиції були поширені не лише в Україні, а й по всій Європі та на Британських островах.

Пізніше язичницькі традиції в Україні знайшли своє втілення у християнських Спасах. Святили головки маку, жито, пшеницю, груші і яблука, які в прадавні часи були символами нового врожаю. Обрядові дійства цих свят – своєрідні окрушини дохристиянських торжеств, які припадали на пору збирання меду, фруктів, збіжжя. Свідчать про це й відповідні народні назви Спасів: перший – Медовий, другий – Яблучний, третій – Хлібний. До них приурочені в народі обжинкові звичаї та обряди – своєрідний апофеоз річного календарного кола.

Знаючи про своє коріння, ми ніколи не забудемо, хто ми. Тому прагніть більше дізнатися про традиції українського та інших народів.

Джерело:

https://tsn.ua/blogi/themes/esoterica/drevni-magichni-svyata-serpnya-466947.html

среда, 2 августа 2023 г.

Чарівна квітка Соняшник

Я так люблю, як соняшник цвіте!

Красива квітка, просто дивовижна!
Таке цвітіння гарне, золоте,
А квітка величенька й ніжна-ніжна…
На синім тлі небеснім — чарівна!
Надія Красоткіна

Соняшник – символ сили, енергії та краси. Це також символ Сонця, праці та благополуччя. Він чи не найсильніший серед квітів. Він знайшов своє місце під сонцем.

Ця рослина, здавалось б, завжди була в Україні. Настільки природний вигляд має вона чи то на будь-якому сільському городі, чи то пишаючись біля хати, чи гордо вивищуючись понад парканом. А що вже казати про безмежні золоті поля під блакитним небом!

Батьківщиною соняшника вважається Північна Америка. Іспанці завезли соняшник до Європи в 1510 році. Спочатку соняшник поширювався як декоративна і садова культура.

Вважається, що українці вперше «познайомилися» з соняшником за часів гетьмана Кирила Розумовського у середині XVIII ст. разом із пірамідальною тополею – рослини завезли в Україну як декоративні. Проте, ще у «Травнику» («Zielnik») обсягом 1500 сторінок видатного польського ботаніка Шимона Сиреніуса (S. Syrennius), датованому 1613 р., є свідчення про вирощування соняшника на території сучасної України. Отже, середина XVIII ст. чи навіть початок XVII – не так і давно ця «сонячна квітка» оселилась на нашій землі.

Тривалий час соняшник сіяли для окраси осель біля тинів, хат. Він став символом українського села. За народним повір’ям, ця рослина вміє розвіювати негативну енергію, тому її саджали коло хат. В українських домівках вишивали соняшники на рушниках і одязі, малювали їх, прикрашали ними паркани.

Згодом, на початку XIX століття, його почали потроху вирощувати на городах для одержання насіння як ласощів і для відгодівлі домашньої птиці. Відтоді й почалася масова народна селекція соняшника для одержання великонасінних форм.

Однак упродовж 30–40 років XIX століття насіння використовували лише для лузання.

Поступово рослина, схожа на сонце, заполонила горόди і поля України.

Володіє рослина і лікарськими властивостями, про які наші предки знали ще здавна.

Ця рослина давно стала символом української землі. Люди вірили в магічні властивості соняшника і навіть називали квіткою одкровення. Вважалося, якщо на ніч під подушку покласти квітку соняшника, то можна побачити пророче видіння. Соняшник це – не тільки символ Сонця, сяйва і краси – це знак процвітання. «Стоїть гарний, як соняшник у цвіту», – кажуть у народі.

Жовтий колір соняшника є символом віри в найкраще, поваги та радості. У геральдиці квітка стала символом багатства, єдності й миру, адже його стигле насіння міцно об’єднанне між собою у єдине коло. Навколо «сонячної квітки» складено багато легенд, переказів, повір’їв.

Соняшник. Легенда Наддніпрянщини

Як на світі нас ще не було, то сонце сходило на землю зі своїми дочками. Вдень вони жили на землі, а ввечері йшли спочивати на небо. Якось веселилися вони в гаю, як стало сонце сідати, почали збиратися додому. Коли дочки були вже далеко від гаю, то найменша згадала, що забула свій віночок і вернулася, та його там уже не було.

Побачила вона недалеко під березою гарного парубка зі своїм віночком. Він обійняв дочку сонця і забалакав до неї солодкими словами. Цілував її, обіцяв кохати все життя так, що їй буде з ним краще ніж у батька-сонця. Дівчина погодилася жити на землі, де співає соловейко, цвіте черемха, є кохання. Сонце кликало дочку додому, сердилося, казало, що на землі їй буде тяжко жити. Але дівчина зосталась з коханим.

Почалося для неї земне буденне життя. Чоловік більше робив, ніж говорив своїй гарній дружині ніжні слова, а бувало що зовсім забував про неї. Вона казала, що мало бачить його, сумує за ним, що він, мабуть, розлюбив її. А він відповідав, що земні люди люблять інакше, бо бачать щастя в любові, котра єднається з радістю у праці.

Красуня ще більше засумувала за батьком, за зірками-сестричками. Забула про свою гордість і попросилася знову до батькового царства. Але сонце не могло забрати до себе дочку, яка вже вросла в землю, воно тільки скропило її своїми слізьми. Від того красуня стала квіткою, що тужила весь час за батьківщиною, завжди повертаючи голівку до сонця. Назвали її соняшником.

Соняшник
І де він взявся на одній нозі,
Ще й вишкірястий, з головою-ситом?..
Колись ховався в сивій дерезі,
Ач, виріс — чепуриться оксамитом!..

Чи мо` насіння випало з руки,
Чи пташка з дзьоба зерня загубила?..
Високий — не потрібні каблуки,
Хіба що, як в лелеки, пишні крила.

Щоб міг злетіти легко в небеса…
В обійми сонцю впасти блискавично.
Та не відпустить ніженьку земля,
Бо ж у домівц затишно і звично…
автор Ганна Коназюк