пятница, 29 апреля 2022 г.

 "Ми сміло в бій підем за Україну..."

Цю пісню слухало кілька поколінь українців, вважаючи її "радянською". ..."Мы смело в бой пойдем за власть Советов". Автентичний текст відносять на січень 1918 року, коли бійці Армії Української Народної республіки обороняли підступи до Києва від більшовицьких загарбників під командуванням Мурав`йова.

https://history.sumy.ua/sources/media-documents/138-qmi-smilo-v-bij-pidem-za-ukrajinuq.html , або

Як на мене, то ця пісня дуже добре підходить до тих подій, що відбуваються зараз в нашій Україні. Хоча їй вже більше, ніж 100 років.

Особисто я знала тільки один російський варіант.

Але є декілька інших варіантів. Пропоную ознайомитися з ними за посиланням

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D0%BE_%D0%BC%D1%8B_%D0%B2_%D0%B1%D0%BE%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%B9%D0%B4%D1%91%D0%BC

А прослухати пісню можна тут https://www.youtube.com/watch?v=MGNlH6RQZuc  ,https://www.youtube.com/watch?v=V4xNinttXG8 ,   



 Кобзарі  ХХІ століття

Одним з найбільш відомих символів України в світі є музичний інструмент бандура.

До першої чверті ХХ століття кобзарями (або бандуристами, сюди ж відносимо і старців-лірників) вважали не просто співаків-музикантів, а, найперше, окремий соціальний стан. Це були маргінальні моральні авторитети, сліпі мандрівні «божі люди», які користувалися особливою повагою. Вони тісно пов’язувалися з церквою, виконували переважно християнські псальми, і, позбавлені щастя бачити цей світ, несли до людей «слово Боже» і музику. А ще вони співали про давню минувшину нашого краю. Подібні явища властиві для багатьох культур, але не у кожній вони відіграли таку роль, як у нас. Їхній спів та речитативні оповіді зазвичай супроводжувалися грою на музичному інструменті.

Та якщо ліра в таких випадках застосовувалася чи не по всій Європі, то на історичних теренах Козацької України в руках мандрівних музикантів опинились самобутні кобза та бандура. Сьогодні важко достеменно сказати про походження цих інструментів, а думки дослідників розходяться між Сходом та Заходом. Та ідилічний образ козака-бандуриста Мамая став, фактично, народною іконою, мовчазним свідком буремних подій, коли по країні гули гармати та йшла по всіх усюдах козацька слава.

З деяких свідчень відомо, що саме старі запорожці вчили сліпих грати на кобзі та передали їм епічний репертуар. В ХІХ столітті кобзарів-бандуристів та лірників були тисячі і вони об’єднувалися у закриті товариства – професійні цехи, з таємничою «лебійською» мовою, зрозумілою лише сліпій братії, внутрішнім кодексом та жорсткими правилами. Побачити їх можна було на кожному ярмарку, майже біля кожної церкви чи навіть просто на вулицях сіл, містечок та великих міст в Наддніпрянській, а найдовше – по Слобідській Україні. Західними ж теренами та Поліссями мандрували переважно лише лірники. Орієнтовно з середини ХІХ століття українська інтелігенція, вслухавшись в слова цих наддніпрянських менестрелів, почула живу історичну пам’ять, яку нині називають думами та плачами. Тоді мало які джерела, в такій повноті та чистій, природній суб’єктності, могли повідати про далеку минувшину наших земель. З цього інтересу зародилася українська фольклористика, а разом з нею ― зійшли пагони українського національно-культурного піднесення початку ХХ століття, що уможливило нашу з вами незалежну Україну сьогодні.

Остаточно розставив пріоритети Тарас Шевченко, багатозначно назвавши свою поетичну збірку «Кобзар».

http://khotkevych.info/fond/2020/06/11/hto-vony-kobzari-hhi-stolittya/

Хто такі кобзарі?

Кобзар — це український народний співець і музикант. Кобзарі були творцями, хранителями і передавачами епічної традиції у формі історичних пісень, дум.

 Ще до початку XIX ст. в Україні їх називали Божими людьми або стирцями. Саме завдяки Тарасу Шевченку виконавців героїчного епосу почали називати кобзарями. Ними часто ставали покалічені в боях козаки, які мали музичний хист, або ті, які вже за віком не могли воювати. Кобзарів часто уявляють сліпими, але вони не завжди були сліпі.

 Автором історичних пісень і дум був народ. Спочатку кобзарі складати думи й історичні пісні про події, учасниками або свідками яких вони були самі. Але з кінця XVIII ст. політичне життя в Україні почато занепадати, царат цілеспрямовано перетворював українські землі на глуху провінцію. Це призвело до уповільнення розвитку культури, зокрема й процесу створення історичних пісень і дум. У цих умовах кобзарі стати переважно виконавцями вже відомих творів.

Кобзарі — були особливою кастою в Україні. Ними могли стати люди, які пройшли навчання й посвяту, тобто вони були професійними виконавцями. 

А чи відомо вам?

Відомо також, що кобзарі розвивали в собі дар характерництва й часто були розвідниками в козаків. Особливо важливою їхня допомога була в періоди визвольної боротьби з чужинцями. Кобзар міг пройти в будь-яку місцевість, не викликаючи підозри у влади, і вивідати важливу інформацію. Він міг навіть зробити якусь диверсію у ворожому стані.  Високо оцінював допомогу кобзарів у визвольній війні проти польської шляхти гетьман Б. Хмельницький. Для поширення кобзарського ремесла він наказав створити музичний цех на Лівобережній Україні.

 Прикладом свого життя і творами кобзарі показували слухачам, що таке добро і зло, доносили до них важливі істини: моральний обов’язок громадянина — служити Батьківщині, бути здатним на самопожертву в ім’я народу.

 Відомі українські кобзарі; У XIX — на початку XX ст. відомими в Україні були виконавці І. Круковський, Остап Вересай, М. Кравченко, П. Древченко, П. Гащенко, Т. Пархоменко, А. Шут, І. Кучеренко, І. Нетеса, Г. Кожушко; лірники С. Веселий, І. Зозуля.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/hto-taki-kobzari

Кобзарі і зараз ведуть дуже активну роботу в боротьбі за ПЕРЕМОГУ! Пропоную послухати пісню сучасного бандуриста-кобзаря "Завжди Україна буде!". Тисніть на посилання https://www.youtube.com/watch?v=DnYsvU88WuU  



среда, 27 апреля 2022 г.

 Для допитливих читачів

 Васнецов В.М. «Богатирі» – історія полотна

Віктор Михайлович Васнецов (1848-1926) - архітектор та художник, що прославився своєю любов'ю до билин та переказів. У його роботах химерно переплітається реальність і вигадка, занурюючи глядача в дивовижний світ снів, фантазій, чарівних істот та відважних героїв. Деякі вважали, що подібні витвори відроджують національну культуру, інші ж критикували їх «нецікавість». Проте, в 1912 р майстру подарували дворянство, визнавши його унікальні заслуги.

Талановитий художник близько товаришував з багатьма великими художниками свого часу - І. Є. Рєпіним, І. М. Крамським, В. Д. Полєновим, П. П. Чистяковим, був членом мамонтовського гуртка в Абрамцево (неформального об'єднання творчої інтелігенції). У 1871 р, при спілкуванні з іншими майстрами й виникла ідея полотна «Богатирі» (саме таку назву дав йому автор). Повернувшись додому, він негайно накидав олівцем ескіз, залишивши в щоденнику опис картини: «Узгір'я, простір ... дивний сон дитинства! Намалював відразу».

Але, незважаючи на швидкість, з якою з'явився перший варіант витвору, його завершення потребувало більше 20 років. Уточнюючи окремі деталі зображення, В. М. Васнецов створив близько 20 етюдів маслом: портрети «Голова селянина», «Витязь в кольчузі», «Селянин Володимирської губернії Іван Петров», пейзажі заповідних земель поблизу Абрамцево (садиби, яка тоді належала промисловцеві і філантропу С. І. Мамонтову), малюнки коней. А обладунки та зброю майстер скопіював з автентичних музейних експонатів.

  

Перший начерк олівцем 1871-1874 рр. Третьяковська галерея

 

Перший ескіз олією. полотно 27х41 Будинок-музей В. Д. Полєнова

 Нарешті, 27 квітня 1898 р величезне полотно - 295,3х446 см - було закінчено. Незадовго до цього художник вручив своєму другові, В. Д. Полєнову, перший ескіз, виконаний маслом на картоні (27х41 см).

Масштабний витвір відразу ж набув популярності. Після того, як був нанесений останній штрих, його придбав П. М. Третьяков, в чиїй галереї полотно знаходиться й сьогодні. За картиною Васнецова придумували анекдоти та сценічні мініатюри - актори розігрували діалоги й кумедні сценки між героями. А коли відбулася персональна виставка художника (березень-квітень 1899 р.), полотно зайняло на ній центральне місце.


 Васнецов «Богатирі». Фото з оригіналу. 1881-1898 рр. Державна Третьяковська галерея

Казкові сміливці чи історичні постаті?

Будь-яка бувальщина повинна на чомусь ґрунтуватися, тому всі витязі, що діють в народному епосі, мають реальних прототипів. Так:

  • Прообразом Іллі Муромця – богатиря, який втілює ідеал відважного та справедливого воїна - став силач на прізвисько «Чоботок», що народився в Муромі (Володимирська обл. Росія). Він був славним героєм, але після поранення постригся в ченці в Києво-Печерській лаврі, де і помер близько 1188 р. А в 1643 р чоловіка звели в лик святих. Але є й інші прообрази богатиря, наприклад, селянин Іван Петров і ломовий візник, якого зустрів Васнецов у Москві. На полотні В. М. Васнецова Ілля символізує мудрість, обгрунтованість, досвідченість, зв'язок між поколіннями. Його кряжиста, могутня фігура дихає велетенською силою та надійністю - це відзначають навіть школярі, які пишуть витвір по картині! Враження підсилює кінь, який несе богатиря - «лютий звір» з залізним ланцюгом замість узди.

 Добриня Микитич - більш різносторонній персонаж, що відрізняється не тільки хоробрістю, але й дипломатичністю, а ще він дуже розумний. Ймовірно, прототипом героя є воєвода князя Володимира Святославича, його родич по матері Малуші. Художнику вдалося передати гордий, благородний, чемний вираз на обличчі витязя. Він здається задумливим, але водночас наполовину вийняв меч з піхви, готуючись в будь-яку хвилину кинутися в бій.

  • Альоша Попович - молодший з трьох богатирів. Вважається, що він був сином ростовського священика Леонтія, який дав хлопчику гарну освіту. Подорослішавши, юнак став «хоробрий» (вмілим воїном) і боярином, служив князю Всеволоду Юрійовичу (1154-1212), потім його сину Костянтину, а коли останній помер, перейшов до Мстислава Романовича (1156-1223), разом з яким й загинув в битві з татарами під Калкою. В інтерпретації живописця герой відрізняється хитромудрістю, винахідливістю, заповзятістю, вміє грати на гуслях - про це свідчить музичний інструмент, приторочений до сідла. Даний персонаж - уособлення споглядального початку, поетичного духу, чуйності до гармонії та краси.

Моделі для художника: натурщики та прототипи

Дослідники, які складають каталог картин Віктора Михайловича, завжди намагаються встановити, ким були його натурщики. Не став винятком й витвір «Богатирі».

Богатир Ілля Муромець - зовнішність якого збірний образ. Живописець хотів, щоб витязь був «здоровенним здорованем, статечним, красивим, з уважними очима» і невтомно шукав людину з відповідним типажем. Майстру позували селянин Іван Петров з села Великі Митищі, коваль в абрамцевському маєтку, ломовий візник, який зустрівся в Москві на набережній біля Кримського моста.

 

Прототип Іллі Муромця: селянин Іван Петров

 

Прототип Добрині Микитовича: риси членів сім'ї Васнєцових

 

Прототип Альоші Поповича: Андрій Савич Мамонтов

 Не мав єдиного прототипу й Добриня Микитич. Вчені вважають, що у вигляд богатиря включені риси членів сім'ї Васнєцових - самого художника, а також його батька та діда.

А ось в Альоші Поповича натурник був всього один - 13-річний Андрій Савич Мамонтов, теж захоплювався малюванням. Майстер написав портрет хлопчика, поки гостював у його батька, який протегує всім діячам мистецтва, і вже з нього скопіював обличчя билинного героя. Однак готового полотна юнак так і не побачив - в 1891 році він застудився та невдовзі помер

 https://yantar.ua/ua/blog/chem-vdohnovlyalsya-v-vasnecov.html

  

Для тих, хто не знав. Є ще й  така думка

Картина «Богатирі» Віктора Васнєцова, 1898 рік., давно виставлена на публічний огляд у Третяковській галереї.

На картині: (раджу не полінуватись і перейти за посиланнями - це цікаво!)

Олешко Попович  народився у м. Пиря́тин, зараз – Лубенський район, Полтавська область, Україна

https://uk.wikipedia.org/.../%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D1%88%D0...

Ілля́ Му́ромець (або Ілько́ Му́ровець) народився у м. Моровійськ, зараз - село Морівськ, Чернігівська область, Україна. Мощі зберігаються у печерах Києво-Печерської лаври.

https://uk.wikipedia.org/.../%D0%86%D0%BB%D0%BB%D1%8F_%D0...

Добри́ня Мики́тович (Низкинич) народився у с. Ни́зкиничі, зараз - Володимир-Волинський район, Волинська область, Україна

https://uk.m.wikipedia.org/.../%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80...

А ось це вже й справді цікаво!

Всі персонажі чи їх прототипи жили орієнтовно у 950 роки. До чого тут росія спитаєте? А ні до чого: Москва буде заснована через 200 років, у 1147; її засновник та, за сумісництвом, кровний побратим хана Батия Юрій Довгорукий ще не народився, не прожив своє дивне життя та не був похований у Церкві Спаса на Берестові, що неподалік Києво-Печерської лаврі. Бо коли у Києві вже стояли величні кам'яниці, на московії ще жаби квакали. До речі, первинна назва Москви – Кучков…

 Яка версія вам більше до вподоби – вирішувати вам, дорогі читачі. А от дізнатися про різні версії…Чому б ні? Це моя думка.

 

понедельник, 25 апреля 2022 г.

 

 «Коли закінчиться війна…»

Коли закінчиться війна, розжарена від бомб земля – воскресне.

Ти знімеш з себе автомат, герою, бронежилет і …

І не секрет для всіх тепер ти – великий воїн і солдат…

Все знову буде добре, брат,

не буде більше рвати «Град» над головою

і тільки хлопці, що у ряд… від куль, снарядів і гранат…

ніколи не прийдуть назад…

Живи, живи, герой й солдат,

за всіх, хто не прийшов назад з святих і вічних…

І та земля, що прийняла до себе хлопців – тепер також свята,

свята – на всі століття і віка…

Все знову буде добре, брат,

не буде більше рвати «Град» над головою

і тільки хлопці, що у ряд…від куль, снарядів і гранат…

ніколи не прийдуть назад…

А ти живи, живи, герой і брат,

великий воїн і солдат –

за всіх, хто не прийшов назад

з війни, з безодні живи, живи – на цій землі –

святій і рідній Україні…

Невідомська Вікторія 



Моя Україна 

                              
Людмила Федорова

МОЯ УКРАЇНА

Варіація на вірш Максима Рильського 
"Моя Батьківщина
"

В моїй Україні сьогодні війна,
Небачена людством донині.
Весь світ пробудила страшна новина —
Вночі, о четвертій годині.

Моя Україна — вже сяйво пожеж,
Що сіють ракети і гради.
І танків колини повзуть по полях,
Мов з нір повилазили гади.

Моя Україна — Чорнобиля дзвін
І "Привид" у небі нестримний.
Це армія наша — безстрашний загін,
Це острів Зміїний.

Палає Херсон, Запоріжжя горить,
Маріуполь і Харків в руїнах.
Та з Києва голос: "Тримаймо стрій!
Моя Україно!"

Україно моя — Симеренковий сад
І слово Тараса-пророка.
Моя Україна не знає "назад",
Вперед її кроки.

Моя Україна — подолана ніч.
На попелі виросте колос.
Моя Україна — Зеленського клич
І Арестовича голос.

В крові захлинаються орки кремля —
На часі їх смертна година.
Засяє у Світі, як нова зоря, —
Моя Україна!

 

Віра Юрчишин

ЦЕ НАША ЗЕМЛЯ!

Це наша Земля!
Чи чуєш, сволото?
Це наша Весна —
З квітів, крові і плоті...
І нас не злякати,
Ординська навало,
І нас не зламати —
Пліч-о-пліч ми стали!!!
Душити ми будем,
Вбивати за волю!
"Помилуй" не буде —
НізАщо й нікому!
Тобі, сарана,
Не втямити й досі,
Що ЛЮД УКРАЇНСЬКИЙ
У силах, у змозі
За рідну сорочку
Повстати єдино,
Аби збувалась 
суверенна УКРАЇНА!

 

 

воскресенье, 24 апреля 2022 г.

 Зі святом Світлого Великодня!

Вітаю зі святом Світлого Великодня і від чистого серця бажаю всім миру, любові і душевного тепла.  Нехай на душі завжди буде спокійно, над головою - мирне і ясне небо, а поруч - надійні і вірні друзі. Бажаю, щоб Великдень приніс вам теплоту і радість в серці. Нехай у вашій душі панує любов і міцна віра в найкраще. Зі святом!


                                  Шануємо традиції святкування Великодня

Наповнення великоднього кошика в усі часи різнилося залежно від регіону. Раніше ніде, звісно, не святили бананів, апельсинів, горілки чи вина.

В Галичині до церкви несли яйце, очищене від шкарлупи, крашанки, писанки, паску, ковбасу, шпондер (печеня), полядвицю (копчене свиняче чи яловиче філе у вигляді ковбаси), хрін, сир та сіль.

В центральній Україні вміст кошика був трохи інший: яйця (можна і без очищеного від шкарлупи), шматочок ковбаски, сало, бекон або запечене м’ясо, сир, мішочок з пшоном, пиріжки. Тут паску святили не лише в кошиках, а й у ночвах. Їх ще називали нецки.

В Гуцулів до всього ще й досі святять сирні коники.

Гуцули ж несли свячене у пасківниках – це були різьбленні дерев'яні кошики-посудини, які майстрували спеціально для Великодня", – розповідає етнографка.

Коли кошика приносили додому – хустку чи покривало розв'язували або над головою дочки на виданні, аби швидше вийшла заміж, або над головами малих дітей, "щоб розум розв'язати".

Було таке, що той, хто йшов до церкви, міг розговітися в дорозі першим, не чекаючи сім'ї. Це стосувалося особливо тих, прихожан, які жили високо в горах, або кому до церкви треба було йти кілька годин.

До речі, тоді, як і зараз, були люди, які ходили до церкви тільки раз на рік, на Пасху. Їх в народі називали річниками.

Після того, як сім'я приходила додому з церкви, розговлялася і лягала досипати. Коли просиналися – йшли знову до церкви, проводити гаївки.

У ці дні найбільшим виявом гідності та сміливості для парубків було зробити "дзвін" або "вежу", як її називали, у кілька "колін".

"Молоді хлопці ставали один одному на плечі в кілька рядів. Звичайно, що це робилося не на асфальті, а на траві. Це була демонстрація вправності сили. Люди важили життям, але в ім’я такого великого свята.

Було багато ігор, як от "Чий батько дужчий" (стукання крашанками), "Довга линва" (перетягування каната), "Ми кривого танцю йдемо", з меншими дітьми грали "Соловеєчку-пташку-сватку" та "Як сіють мак", – зауважує експертка.

Перший понеділок після Великодня називали Волочебним – бо всі "волочилися" від хати до хати у гості.

До наших днів дійшла традиція Обливаного понеділка, однак з часом вона втратила свій сенс та автентичність, каже етнографка.

Раніше хлопці поливали водою лише дівчат зі своєї громади. Старших пань ніхто не чіпав.

Це не було загальне обливання. Облити міг хтось з родичів приблизно одного віку, кум куму, наприклад, але легесенько, для годиться.

Дівчата хлопців не обливали. Натомість на Бойківщині дівчата парубків у вівторок за обливаний понеділок били кропивою.

                   


 Святкуємо Великдень

Святкування Великодня з часом обросло новими звичаями та традиціями. Але це не означає, що ми забули про старі обряди.

Ось, наприклад, в давнину першого великоднього дня всі господині залишались вдома та накривали стіл. Гостинці були заздалегідь готові для приходу гостей і стояли весь день. Натомість чоловіки ходили від хати до хати, вітаючи родичів та знайомих.

За святковим сніданком споконвіків збиралася уся сім’я, щоби триматися разом і наступного року. У цей час свати ходили один до одного. Молодята сідали в червоний кут, наречений звертався до своєї майбутньої дружини тільки на “ви” і пригощав її різними стравами.



пятница, 22 апреля 2022 г.

 Легенди про Великдень

 

Великоднє чудо

Жили собі два брати. Один бідний, а другий багатий. Бідний оженився з сиротою, а багатий взяв одиначку-багачку із сусіднього села. Живуть, не дружать, не зустрічаються майже ніколи. У бідного восьмеро дітей, а в багатого один син, який щодня їсть білий хліб, пироги з маслом та ще й вередує.

Прийшла весна. Що за зиму не з'їли, то в землю посадили, тугіше позатягали паски, але все одно чути, як кишки "марш грають". У бідного брата вже зовсім нема що їсти. А ось і Великдень наближається. Каже йому дружина:

— Піди, попроси в багатого брата мірку борошна на паску. З нового урожаю віддамо.

Пішов брат до свого заможного старшого брата, але не застав його вдома. Жінка багатого сказала, що нема борошна. Сумний, повернувся він додому.

Тоді жінка попросила його зробити з дерева біленьку паску: «Я її так розмалюю, що ніхто й не відрізнить від справжньої. Головне, аби було з чим до церкви піти, а дітям вранці зварю якоїсь затірки з лободою.»

От чоловік взяв невеликий пеньок і так його обстругав, вигладив, що справді той став подібний на круглий хлібчик. Підмалювала його жінка цибулинням, наче підрум'янила в печі. Вранці взяла цю паску у хустину і пішла до церкви. Поклала між інші кошики, а сама зайшла до церкви помолитися. Прийшла і жінка багатого брата з великим кошиком всякого добра. А на дні - паска велика. Тільки трохи підгоріла, бо яєць і цукру дала в тісто багато. Подивилася, а поруч в якійсь хустці дуже гарна паска. От багачка свою підгорілу в хустку переклала, а чужу рум'яненьку пасочку в свій кошик поклала і квітами прикрила. Та в церкві між людьми заховалася. Після освячення прийшла жінка бідного брата додому і сумно сказала:

— Христос Воскрес!

— Воістину Воскрес! — відповіли чоловік з дітьми. 

Пішла вона щось на сніданок готувати, а діти вийняли паску, обшкребли все підгоріле та й почали їсти і прихвалювати.

— І солодка дуже!

— І біленька дуже!

— І родзинок багато!

Дивляться жінка з чоловіком і нічого не розуміють. А тоді почали молитися та дякувати Богу, що сотворив чудо і подарував їхнім дітям справжню паску, замінив дерев'яну на свіжу і солодку, з білого борошна. Жінка багатого брата прийшла додому, приготувала різні страви і сіли вони до столу. Взялися нарізати паску, а ніж не бере. Тиснули, тиснули, а тоді розгледіли, що паска з дерева. Злякалася жінка, почала плакати і молитися, щоб Бог більше не карав її.

Звідки взялися писанки

Великі муки й терпіння переніс найбільший Учитель людства і наш Спаситель Ісус Христос, закінчивши земний шлях смертю на хресті. Хоч Його тіло сховали у глибокій кам'яній могилі і закрили важким каменем та поставили озброєну сторожу, пророцтво сповнилося. Удосвіта третього дня відхилився камінь, з могили вдарила велика ясність, яка осліпила і перелякала воїнів. Вони попадали ниць. Над гробом постав у своїй величі воскреслий Христос — живий і усміхнений, осяяний великим світлом, з кривавими слідами ран на руках і ногах. За хвилину Ісус зник і гробниця була порожня. Перелякані вояки побігли у місто сповістити своєму сотникові, що сталося, та просити, щоб їх не карав, бо вони невинні. Хто ж мо же мірятися з незнаною вищою силою, що творить чуда? — говорили.

Сотник сидів саме за сніданком: на столі були варені яйця. Почувши про воскресіння Христове, він розгнівався на вояків і почав кричати:

— Ви напевно заснули, а злодії вкрали тіло Ісуса. Тепер же виправдовуєтеся чудом, щоб уникнути смерті? Де ж може людина воскреснути з мертвих! Як з мертвого щось може стати живим; із червоного білим, а з білого — червоним. Готуйтеся до смерті!

Вояки затремтіли зі страху і попадали, благаючи про помилування. Раптом один з них мимоволі подивився на стіл і вигукнув:

— Ось, сотнику, поглянь! Чи не стало з білого червоне? Чи не може бути диво у світі? Коли ти пам'ятаєш, що нам сказав, то тепер подаруєш нам життя.

Сотник глянув на стіл і був вражений дивом: усі яйця на тарілці, які хвилину тому були білі, стали червоні. Сотник не знав, що з ним діється і, отямившись, сказав:

— Радійте, ви врятовані! Вірю вам тепер, що замучений воскрес, і вірю, що він є Бог! Ідіть у спокої, а на спомин свого порятунку візьміть собі по одному червоному яйцеві. Вони вас врятували.

Кажуть, що потім врятовані воїни розповідали усім про диво, яке сталося на гробі Ісуса і в хаті сотника, а на доказ того показували червоні писанки.

Відтоді усі християни кожного Великодня малюють писанки і дарують їх один одному на згадку про те, як ті писанки врятували воїнів, так Ісус Христос своїми муками врятував людський рід від пекла.

 

Легенда про Великоднього кролика

Ця цікава легенда розповідає, коли поклали Ісуса в гробницю що їх дав Йосиф з Аріматеї, в печері був прихований кролик, який, дуже злякавшись, побачив, як усі люди ввійшли, плакали і сумували, бо Ісус помер.

Кролик залишився там, спостерігаючи за тілом Ісуса, коли вони поклали камінь, що закривав вхід. І він побачив, хто такий Господь, кого так люблять усі люди.

Таким чином він довгий час спостерігав за цим; провів цілий день і всю ніч, коли раптом зайчик побачив щось дивовижне: Ісус підвівся і склав простирадла, якими він був загорнутий. Ангел вийняв камінь, який накривав вхід, і Ісус вийшов з печери живішим, ніж будь-коли!

Кролик розумів, що Ісус є Сином Божим І він вирішив, що повинен попередити всіх і всіх людей, що плакали, що вони більше не повинні сумувати, бо Ісус воскрес.

Оскільки кролики не можуть говорити, йому спало на думку, що якщо він принесе їм пофарбоване яйце, вони зрозуміють послання життя і радості, і він це зробив.

Відтоді, легенда стверджує, що кролик виходить кожну великодню неділю залишити кольорові яйця в кожному будинку, щоб нагадати світові, що Ісус воскрес і ми повинні радісно жити.

ПЕКУН

У Гуцульському краю серед зелених гір є чимало долин і ущелин. Можна зустріти тут такі місця, де майже ніколи не потрапляє сонячне проміння. В одному такому яру з давніх-давен жив злий дух Пекун. За своє життя він ні разу не бачив сонця і не був далі свого яру.

Спочатку Пекун гуляв по землі і творив лихі справи. Дуже радів злий дух, якщо йому вдавалось переманити людську душу на свій бік Одних він залякував своїм страшним виглядом, інших купував за золоті дукати. Але найбільше любив Пекун малих дітей. Якось перед Великоднем вийшов Пекун із схованки і помандрував у Карпатський край вербувати людей для нечистої сипи і ганебних справ. У селі неподалік Коломиї злий дух побачив маленьку дівчинку, що малювала писанку. Застосовуючи свої чари, Пекун намагався заворожити дитину. Але маленька гуцулочка так захопилась роботою, що Пекун ніяк не міг привернути її увагу.

Нарешті йому вдалося вирвати писанку з дитячих рук, і він чимдуж помчав до схованки. Дитина плакала, а люцифер Пекун радів з дитячих сліз і задумав розбити писанку. Як тільки злий дух вдарив розписаним яйцем об виступ гірської скелі, писанка тріснула. Пекун почав трощити писанку, топтати її ногами.

Але тут сталося чудо: з решток писанки утворилися ланцюги. Пекун аж пащу відкрив від здивування. А тим часом чарівні ланцюги обмотали лапи і шию злого Пекуна і прикували його до стін та дна яру. Пекун спочатку легко, а потім з усієї сили почав рвати ланцюги.

З того часу злий Пекун живе в темному яру і не бачить світу білого. Двадцять ланцюгів міцно і надійно тримають злюку в темноті і сирості.

Із цієї криївки він висипає своїх слуг —малих чортенят на обзорини по цілому світу. Коли вони повертаються, Пекун питає у них, чи люди живуть у згоді. Якщо почує, що гніваються чи сваряться між собою, тішиться, бо то його люди. І тоді ланцюги слабнуть, а злюка має нагоду підійти трошки ближче до людей. Далі питає чортенят: „Чи діти шанують родичів? Чи мирно живуть сусіди, а чи, може, сваряться? Чи .жінки і дівчатка пишуть писанки, а чи ні?» Коли його посланці кажуть, що люди пишуть писанки, діти шанують батьків і сусіди живуть мирно, у злагоді, то Пекун плаче, бо ті, що пишуть писанки і виконують християнські заповіді співжиття, не можуть стати його людьми. Плачучи, чудовисько намагається зірвати ланцюги, але вони міцні і з кожною доброю справою на землі ці ланцюги стають міцнішими. Не пускатимуть Пекуна вони доти, поки люди пишуть писанки та живуть у злагоді.

Сподівається Пекун такого часу, коли люди пересваряться між собою і перестануть писати писанки. Аж тоді він зможе вирватись на волю і запанувати між всіма. Аж тоді настане кінець світу. Сподіваємось, що не вдасться Пекунові дочекатись такого часу, бо діти наші шанують батьків і разом з ними пишуть писанки.