Микола Львович Нагнибіда
Микола Львович Нагнибіда народився в селі Попівка
на Запоріжжі в родині сільського фельдшера. З дитинства полюбив він степ, море,
мальовничу природу Придніпров'я.
Цікаво знати
У роки громадянської
війни родина Нагнибіди переїхала до Великого Токмака, що на річці Молочній.
Семирічну школу Микола Львович закінчив у 1925 р. в Запоріжжі. Та далі вчитися
не довелося. Життя змусило хлопця з молодих літ самостійно заробляти на шматок хліба.
Про свою рідну сторону згодом, ставши вже відомим поетом, М.
Нагнибіда напише у вірші
“Признання з такою ж великою любов’ю:
Степи,
степи… Ви скрізь зі мною...
А
березень дихне весною
Крізь
дальню даль, за сто доріг,
І
я ступаю за поріг,
До
вас верстаю вкотре шлях,
Бо
серце там – в степах, в степах...
Пізнаю себе у бурі, пізнаю себе в затишші...
Повінь йшла.
Збігали
з мурів піною дніпровські вишні.
Я ламав горожі. Зводив гордий город на Дніпрі,
Брав в бетон могучі води, загорявсь раніш зорі.
Піднімав будови й звідти бачив землю всю навкруг,
Подружив з буремним вітром, вітром весен, вітром хуг.
А надвечір йшов до тебе в дальній закут
передмістя.
Над твоїм подвір'ям небо шаруділо зсохлим листям.
І тополі, мов сторожа, стерегли подвір'я тлінь.
Ти живеш, мов перехожа, на гарячій цій землі.
Я гукав не раз, не двічі: кинь цей затишок акацій,
Подивися бурі в вічі,
Бурі слави, бурі праці.
Зрозумій же пісню краю
І скажи скоріш — піду!
Садівник-бо щастя має більш за гостя у саду.
1935
Микола Львович любив мандрувати. Він об'їздив багато країн, мав
друзів у різних куточках землі. З таких мандрів завжди повертався письменник,
повен нових тем, образів, свіжих вражень.
Ставши вже відомим поетом, Микола
Нагнибіда у вірші «Запорізькі нариси» з любов’ю напише:
Не велике містечко Великий Токмак.
То ж дитинства мого столиця.
У ярах чарував мене дикий мак
Звала в даль степова мене птиця
Ще й сьогодні,
згадавши ті дні
Зігріваю я спогадом серце
Бо наснажує сили мені
Степове моє рідне джерельце
Лине час, линуть дні і літа
І дорога попереду в'ється
Але пам'яті доброї нить золота
Як далеко не йди
Не порветься...
Перша поетична збірка «Дніпровська весна» вийшла 1932 року. Потім
була праця на будівництві металургійного комбінату «Запоріжсталь»,
Дніпрельстану, навчання в Харківському інституті журналістики, робота в газетах
і журналах, служба на Чорноморському флоті.
Степ зелений, синє море —
Де й поділось моє горе...
Розгубив я жури, втому,
Повтікали геть додому.
Шумна хвиля, стиглий
колос —
Двох рівнин одвічний голос
Зустріча мене усюди,
Налива здоров'ям груди.
Парус в морі, птиця в полі,
Серце з ними на роздоллі —
То в привітному прибої,
То в колоссях ярової.
Чайка — в хвилі, голуб — в хмарі,
Степ і море — вічно в парі.
З вами, з вами, давні друзі,
Юнь моя на виднокрузі.
1956
Із
1947 року Микола Нагнибіда повністю переходить на творчу роботу, яка увінчалася
цілою низкою збірок поезій: «Оживуть степи», «Степ і море», «Гірські вершини»
тощо. А всього талановитий майстер залишив по собі понад шістдесят книжок своїх
творів.
Ще дрімотно в степах
голубіють кургани,
Ще зірниця горить там,
де сонцю зійти.
Степ безмежний — мій краю коханий,
Весь душею одкритою ти
Розпростерся, простий і нехитрий,
Розгорнув свою душу по саму блакить,
Порозкидав в щедроті барвисті палітри —
Нате, люди, кохайтесь, творіте, живіть!
Я давно тебе знаю,
одверта дитино,
Я наслухавсь легенд
твоїх, сивий мудрець,
Ти для мене — життя, а
не хвилька, година,
Чистосердний, глибокий
і щедрий співець.
1956
Рішенням
міської ради від 27.09.1971 р. Нагнибіді М. Л. було присвоєно звання «Почесний
громадянин міста Запоріжжя».
П'ятдесят творчих літ і сімдесят чотири
роки життя пройшов поет в творчих тривогах і радостях, у боротьбі на безмежному
полі битви. Неспокійний, бентежний, він на коротку мить зупинявся, щоб оглянути
пройдене, оцінити зроблене, а далі знов у путь і знов у бій.
16 вересня 1985 р. серце Миколи Львовича
Нагнибіди перестало битися. Земляки шанують пам'ять великого краянина.
Запорізьке обласне відділення Українського фонду куль-тури засновало
літературну премію імені М. Нагнибіди. В житловому масиві м. Запоріжжя –
Південному – є вулиця, яка носить його ім'я.
На батьківщині Миколи Львовича Нагнибіди,
в селі Смирнове (колишня Попівка) було відкрито літературно-краєзнавчий музей
його імені. Тут доволі повно представлено творчість Миколи Львовича.
..Скажіть мені, друзі, є
де на світі
Красуня така, як, моя Батьківщина ?
Щоб
так голубіли річки повноводні,
Щоб
так колосилася в полі пшениця ,
Щоб
пісня жила, як в моєму народі,
Супутниця
праці, поетів сестриця
Окремі
видання творів:
«Дніпровська весна» (1932), «Зерна»
(1933), «Поезії» (1934), «Дніпроград» (1937), «Здрастуй, Харків!» (1943), «Незабутнє»
(1946), «Морські балади» (1947), «Правий берег» (1948), «Пісня походів» (1949),
«Вічно цвіти, Батьківщино!» (1951), «Оживуть степи» (1952), «Степ і море»
(1958), «Гірські вершини» (1960), «Зерна граніту» (1963), «Вечірні багаття»
(1965), «Крила» (1966), «Лист на Запоріжжя» (1964), «На полі битви» (1969),
«Пригорщ землі» (1970), «Моє серце в степах» (1973), «Вам присвячую» (1975),
«День побачення» (1977), «Висота» (1978), «Благословенна будь!» (1980), «Подвиг
любові» (1984) та інші.
https://pilipyurik.com/literatory-zaporizha/193-2009-12-16-11-25-40
http://tormak-biblioteka5.blogspot.com/2016/09/blog-post_18.html
https://pilipyurik.com/literatory-zaporizha/193-2009-12-16-11-25-40
