СЬОГОДНІ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ!

 

 

 Пісня рідної мови

Пісня ця чудова

Мелодійна, гарна

Як і рідна мова!

Я її співаю,

І легкість відчуваю!

Бо прекрасная вона

Пісенька моя.

Я її співаю,

Ледь чутно примовляю:

СтЕпи рідні та ліси,

Луки зеленії,

Прозорії озера,

Високії гори,

Це все Україна!

Моя Батьківщина!

Ти шануй і бережи,

ЗАвжди пам’ятай її!

Дмитро Похилько, учень 6 класу

 

Мова – найголовніший скарб кожного народу. Бо поки жива мова – народ живе, він непереможний! А якщо діти щиро кохають свій рідний край, свою рідну мову, такий народ неможливо перемогти нікому, він буде жити вічно!

 Шапокляк це …..?

Шапокля́к (фр. chapeau claque, буквально — «капелюх-ляпанець») — чоловічий головний убір, різновид циліндра. Його особливістю є те, що його можна було складати.

Перший шапокляк був виготовлений у Парижі в 1830-х роках.

Хто ж його винайшов?

Вважається, що винайшов його у 1823 році Антуан Жибюс, щоб позбавити пристойних людей від громіздкого та незручного циліндра, який був невід’ємною частиною гардеробу тогочасних модників.

Проте  винайшов капелюх, без якого неможливо уявити собі чоловіка XIX - початку XX століття, англієць Джон Гетерінгтон в 1797 році.

Розташований усередині циліндра механізм дозволяв складати його у вертикальному напрямку. У приміщенні шапокляк носили складеним, під пахвою. До 1914 цей капелюх був, в основному, приналежністю бального туалету. Після Першої світової війни шапокляк, так само як і циліндр, вийшов з ужитку.

 А от Антуан Жибюс першим отримав патент на цей винахід, тому саме його вважають винахідником шапокляка

Чому капелюх має таку назву?

У перекладі з французької «chapeau a claque» — капелюх-бавовна. Щоб її скласти, досить було вдарити долонею по вершині циліндра. У цьому лунав характерний
звук: «кляк». Вуаля, плоский капелюх у руках, а точніше під пахвою.

Шапокляк позбавив франтів необхідності здавати в театрі свій циліндр, або ставити його на підлогу, що ще гірше. Щоб повернути циліндру об'єм, досить було його просто струсити.

  

 Як запросити на каву українською

Через швидкий ритм життя ми уже звикли пити каву поспіхом чи на ходу, під час перерви на роботі, чи на вулиці. Але іноді слід дозволити собі насолодитися кавою у кав'ярні, запросивши друга, колегу чи кохану людину.

Як же запросити українською правильно на посиденьки з кавою. Фраза "пішли на каву" – помилка.

Слово "піти" – дієслово в минулому часі, а "пішли" вказує на те що уже сталося. Наприклад, "ми вчора пішли на прогулянку і гарно провели час".

Тому, якщо ви хочете когось запросити на каву, використайте слово – ходімо.

·                                 "Ходімо на каву!"

А ще можна сказати:

·                                 "Ходімо на кавування!"

·                                 "Покавуймо?"

І запам'ятайте в українській мові напій називається кава, а не "кофе" і тим паче не "кохфе".

Колір чи смак – кавовий, а не "кофейний".

А посуд для кави – кавник.

Це слово на ресурсі "Словотвір" пропонують замінити на:

• пауза на каву;
• час на каву;
• кавопий;
• кавоспин;
• каво-час чи каво-тайм;
• каво-спочин;
• кавування.

Чому б і ні, цікаво, зрозуміло і допустимо!

 

Перерва на каву чи чай є чудовим ритуалом, а у гарному товаристві – тим паче.

Смакуйте ароматну каву чи духмяний чай і запрошуйте друзів правильно.

 

https://24tv.ua/education/slovo-pishli-ye-pomilkoyu-yak-zaprositi-kavu-pravilno_n2736280 

  

 Чи є в українській мові слово “каланча” і що воно значить?

“Академічний тлумачний словник української мови” пояснює, що каланча – це спостережна башта на будинку пожежної команди.

Всезнаюча “Вікіпедія” говорить, що каланча – то наглядова вежа при пожежній чи поліцейській частині, такі об’єкти колись називали дозірними чи оборонними вежами.

Слово могло потрапити в нашу мову з турецької чи кримськотатарської, тому й зрозуміло, що слов’яни іменували каланчами спершу саме турецькі оборонні вежі.

 

Українці, як і більшість народів світу, здавна вважали пожежі одними з найстрашніших лих. Історики зазначають, що в ХІХ столітті на наших територіях було чимало дерев’яних міських забудов. Якщо в населеному пункті траплялася пожежа, вона з великою ймовірністю могла швидко ширитися, перекидаючись на сусідні споруди.

Щоб протистояти масштабним лихам, у цей період почали зводити численні протипожежні осередки з вежами-каланчами, що зазвичай мали по кілька поверхів, при них діяли й пожежні частини. Пильні вартові оперативно передавали сигнали про небезпеку.

Крім спостережної функції, каланчі мали ще й сигнальну. Приміром, вартові, сигналізували про масштаб і місце пожежі з допомогою певної кількості ліхтарів і їх розташування. 

 

 Різдвяний вертеп

Кожне свято має свої невід'ємні традиції. Для святкування Різдва Христового давньою традицією є Різдвяний вертеп.

У переддень Різдва на вулицях можна побачити вистави пересувного театру або виступу ряджених акторів на релігійні теми. Це різновиди вертепу, який з'явився понад триста років тому. Уперше про вертеп згадано в 1667 році.

 
Вертеп – в перекладі з давньоруської, означає печера, в якій, по святому писанню, народився Ісус.

Різдвяний вертеп – це своєрідний ляльковий театр, який показували на Різдво Христове і на святках.

А ви знаєте, що

Театр раніше був переносним. Його розміщували на площах, у будинках селян та міщан, на ярмарках.

Вертепні театри являли собою досить великі, приблизно в ріст людини ящики, обтягнуті матерією або обклеєні різнокольоровим папером, а часто ще й паперовими образками святих.

Сцену вертепу прикрашали, ззаду обов'язково поміщали ікону Різдва Христового або ікону Пресвятої Богородиці з Немовлям Христом. Усередині вертепу малювали вікна, зірки, хрести, писали композиції на біблійні сюжети. Сцена висвітлювалася свічками.

Ляльки були влаштовані досить просто. Вирізалися вони звичайно з дерева і одягалися в одяг з різнобарвних клаптиків.

Керували ними через вузькі прорізи в сцені за допомогою паличок, прироблених до нижньої частини ляльки.

 
Вертепне дійство тривало 10-20 хвилин і супроводжувалося виконанням духовних віршів, розповіддю про Різдво Спасителя.

 Зараз виготовляють різноманітні вертепи. При їх створенні використовуються різні матеріали: дерево, глина, солома, папір, тісто. Вони можуть бути переносними і непереносними, професійними та аматорськими. Кожен окремий вертеп - це свого роду витвір мистецтва.

Цікаво знати, що

Першими акторами вертепу ставали мандрівні дяки і студенти-бурсаки. Сценки, що розігрував вертеп, мали релігійний і світський, побутовий зміст.

Зазвичай сцену, на якій відбувалося дійство, поділяли на два яруси: на верхньому розігрували християнські сценки, а на нижньому – побутові, часто комічні.

Найпопулярнішим був різдвяний сюжет, поклоніння волхвів, часто дійство супроводжував спів про Віфлеємську зірку і народження Ісуса.

Разом із ляльковим вертепом використовували і живий, у якому головними дійовими особами були люди. На Різдво вони приміряли на себе костюми як релігійної, так і побутової частини вертепу.

 

Призначення вертепу – нагадати всім навколо про сенс свята Різдва та порадувати глядачів у цей світлий день.

Традиція влаштовувати живий вертеп відома, властива, мабуть, мешканцям усіх регіонів нашої країни. Веселі ряжені,колядки і головна прикраса вертепу – різдвяна зірка – ось постійні атрибути дійства.

 

Вертепне дійство зазвичай складається із двох частин. Перша – постановка біблійного сюжету народження Христа.

Друга традиційна частина вертепу – спів колядок, привітання зі святом та віршовані побажання всім глядачам та господарям будинку радості, миру, здоров’ю та процвітанню у новому році.

 Вертеп – це не просто гарна прикраса. Це символ тепла, добра та любові. Він нагадує нам про те, що Різдво – це час, коли важливо бути разом, дарувати радість та пам’ятати про те, що важливе в житті.

  

 Найнебезпечніший острів на Землі

У 35 км від узбережжя Бразилії, на південь від Сан-Паулу, знаходиться острів Кеймада-Гранді. Його площа всього 0,43 кв.км.

Острів є єдиним середовищем існування однієї з найбільш отруйних змій на землі – острівного ботропса, або списоголові змії. Укус цієї змії викликає швидке омертвіння тканин і безліч інших бід, і без негайного введення спеціальної сироватки вкушеній може закінчити трагічно.

У Бразилії є безліч історій і легенд, пов'язаних з цим островом. Одна з них свідчить, що змій на острів завезли пірати, для захисту захованих тут скарбів. А ще одна каже, що від укусів змій загинули доглядач маяка з усією своєю родиною лише тільки тому, що вони випадково залишили відкритим на ніч вікно в своєму будинку. Зараз маяк на острові працює в автоматичному режимі. А відвідувати цей шматочок суші можуть тільки вчені-біологи і працівники, які обслуговують маяк, і тільки в супроводі лікаря з сироваткою.

У Південній Америці щорічно від укусів змій помирає від 540 до 2300 осіб. І 90% смертельних випадків припадає на Бразилію. На континенті живуть близькі родичі острівного ботропса – Bothrops atrox і Bothrops asper. Отрута цих змій теж неймовірно токсична, але все-таки менш сильна, ніж отрута їх списоголового родича.

Незважаючи на величезну кількість, змії острова Кеймада-Гранді занесені до Червоної книги.

Це пов'язано з тим, що острів і його фауна були відокремлені від материка близько 11 тисяч років тому, при черговому підвищенні рівня моря. Таким чином, тутешня фауна, і в тому числі змії, відноситься до ендеміків, що не зустрічається ніде більше. І якщо раптом спалахне пожежа, острівним ботропсам загрожує повне зникнення.

Зараз острів населений зміями досить щільно – від 1 до 5 особин на 1 квадратний метр. Основною здобиччю цих плазунів на острові стали птахи.

Цікаво, що в акваторії острова популярні заняття дайвінгом і рибалкою. Добре, що ці змії не плавають в морі.

Більше тут:

https://mig.com.ua/ostriv-smerti-iakyj-ne-dozvoleno-vidviduvaty-liudiam-video/

https://tsn.ua/tsikavinki/ostriv-smerti-scho-vidomo-pro-odne-z-naynebezpechnishih-misc-na-zemli-video-2519416.html