воскресенье, 10 сентября 2023 г.

Вже й Осінь на порозі…

Прийшов вересень. А з ним прийшли перші прохолодні ранки, сірі тумани. Дні стали помітно коротшими. Проте не варто засмучуватись. Кожна пора року неповторна, має свої переваги.

Пропоную вам, любі читачі, цікаву казочку про Осінь.

СЕРДЕШНА ОСІНЬ

(казка)

Жила-була на світі Осінь. Звичайнісінька жінка, але дуже вона вже брала все до серця. Такою була сердешною. Вересень, Жовтень та Листопад – сини Осені – жили та господарювали окремо. Вирішила якось мати відвідати старшого з них – Вересня.

Заходить на Вересневе подвір’я. Господи, такий пташиний вереск зчинився, хоч вуха ватою закривай.

- Що тут у тебе таке?! – кричить Вересню, бо, якби говорити, то і свого голосу не почуєш.

- Пташок у вирій збираю! – відповідає-кричить Вересень.

- А вони що?! Самі не зберуться?!

- Зберуться! А чи захочуть повертатися?! А як же ми без них?!

Зраділа старенька, що син у неї та такий добрий: забрала мжичку, відігнала туман у хмари, засвітила сонце по-літньому. Роздивляється на Вересневе господарство: городина не зібрана, яблука та груші не струшені, горіхи не збиті, трави не скошені. Почала йому в хаті про це говорити, а Вересень лише посміхається, не розуміє мамину тривогу:

– Ой, та встигнеться! А пташки на крилах весну принесуть… Відпочивай – піду я: роботи, сама бачиш, багато… Потім поговоримо, ввечері.

«Добрий, трудолюбивий…» - додала сонця, аж спекотно стало. «Але якийсь непутьовий! Хіба пташки зараз найголовніше?!» - і заплакала дощиком.

«Та ні! Славно працює. Чого ж це я йому сльозою-сльотою заважаю?» - зупинила дощик. Хмари, правда, не відганяла і вітерець легенький залишила. «Хай. Щоб не обливався потом…» А Вересень підняв очі в небо та чимдуж до птахів подався.

«Ага, та як йому дай крила, то і сам у вирій полетить – не задумається!» - обурилася Осінь і жбурнула пучком зливи. Баче: пташки швидесенько поховалися та й сам Вересень наче до хати направляється.

« А роботу хто за нього поробить?!» – зібрала зливу, викинула за обрій, знову поманила сонечком. З пів-дороги до хати завернув у червоне від спілих помідорів поле Вересень. Є куди руки прикласти! Ой, а надовго? Поки не з’явиться перша пташечка…

«Ну, що ти йому скажеш?!» – знову старенька засльотилася-засльозилася. І так із дня у день!

Нарешті не витримала мати та й каже: – Мабуть, піду… Жовтня провідаю; Як він там?

Провів її Вересень до обрію – («Робота, мамо!») – та й побіг, ага, до пташок, у вирій їх збирати.

Іде старенька, іде, а на душі, як і на небі – пасмурно. За сльозою-сльотою дороги не видно. Коли… очам своїм не вірить!.. різнокольорові трави-кущі-дерева… краса яка!.. О, а хто ж це там з мольбертом ходить, над кожною травинкою, над кожним листочком нахиляється?.. Га?! Придивилася: так і є, Жовтень, її Жовтень.

– Добрий день,синочку!

– О,мамо! Добрий день! Малюю…

– Бачу. Вмієш.

– Е-е, та ти ще не все бачила! Але ходімо в хату – відпочинеш з дороги.

Заходить Осінь в хату. А там – та що відпочити?! – сісти нема де – все розкидано: хата не підметена, торішня павутина на стелі та стінах гойдається…

– Ти вже, мамо, якось тут примостись, а я піду – робота!

Прибирає стара в хаті, а в самої сльози з очей, як дощ з неба. А Жовтень по всіх усюдах з мольбертом ходить. Забіжить увечері, щось швиденько перекусить із того, що мати приготує; і ледве не за столом засипає. А вдосвіта – лиш розвидниться! - знову за мольберт хапається. Наче не мати до нього приїхала. І словом з Осінню перекинутися Жовтню ніколи - все малює.

І що вже Осінь не придумувала - і дощі, і зливи, і вітри будила, і заморозки в Зими позичала - не доходить, не відривається синок від мольберта. Ось, глянула у вікно, зупинився біля калини: в який колір китиці не фарбує, як не гне її саму, бідолашну, - не береться ніяка фарба, окрім червоної. Душу відвів на листочках та й подався далі.

Приходить одного разу Жовтень до хати, а мати йому:

– Піду я вже, синку, до Листопада…

– Дивіться самі,- та й заснув натрудженим сном.

– Не до мами тобІ, мабуть… - а кому? - спить уже.

…

І подибала вранці Осінь далі… Начебто і краса навколо, а радості ця краса не приносить – якась байдужа, нежива. Підняла голову, баче: іде назустріч Листопад. Ага, іде: пташок гамселить,листя з дерев струшує!..

– Добрий день, синочку!

– Добрий день,мамо!

– Ти що тут все на злості замішуєш: ворон лякаєш, листям кидаєшся?..

– Ні, буду, як Вересень, у вирій їх виряджати… Чи, як Жовтень – листочки розмальовувати!.. А ти надовго?

– Та-а, піду не зупиняючись!.. – зірвалося з язика у старої.

– Ну і добре… Ки-иш-ш, чорна нечисть, розсілися мені тут!!! – кинувся на зграю ворон, побіг за ними…

«І в кого він такий безсердечний?!» - подумала - «Звісно в кого – Морозенків син…»

До своєї домівки Осінь добрела вже при зорях. Гуділи ноги, нило тіло.

«Ляжу,відпочину…» - і подумати не встигла, як заснула. Снилось їй… Та нічого їй не снилось! Бо спала міцно-міцно. Так міцно, що незчулася, як випав і через три місяці розтанув сніг; як розцвіла живою красою Весна; як змінилася вона стиглим Літом…

Прокинулася від пташиного вереску. Вийшла з хати:

– Це ти, Вересню?

– Ага, пташок у вирій збираю… Добрий день, мамо!

– Добрий день, синочку! А вони що? Самі не зберуться?!

– Зберуться… А чи захочуть прилітати з вирію до нас? А як же ми без них, мамо?!

пятница, 1 сентября 2023 г.

ЗІ СВЯТОМ 1 ВЕРЕСНЯ!!!

Долівка чи дулівка?

Барвиста українська мова! Слова в ній неначе сплітаються в яскравий віночок. Та часто, читаючи твори українських письменників, ми не можемо правильно зрозуміти деякі слова. То й не дивно, бо мова наша формувалася не за один день, а кожен регіон вплітав у цей віночок свої слова.

Ось, наприклад, як правильно сказати – долівка чи дулівка?

Чи багато з вас, мої любі читачі, знають, що означають ці слова? Чи ви вважаєте, що одне з цих слів написано з помилкою?

Між тим, ці два слова написані абсолютно правильно і не мають нічого спільного.

Згадай-мо давні українські села. На подвірї часто можна було побачити старі грушові дерева. Дерево груші сорту Дуля найчастіше дуже високе, могло досягати 6,5 м. У всякому кутку саду були окремі дерева: цілі площі були під вишнями, яблунями, дулями й сливами (А. Кащенко).

А це – дуля. У неї найбільші і найсмачніші груші

(М. Вінграновський).

Це була його улюблена червонобока дуля (О. Довженко).

Груші-дулі довго не зберігалися, проте з них робили чудове повидло, компоти, а ще дулівку – наливку на грушах-дулях.

Залежно від продукту наливки відповідно й називалися: вишнівка, смородинна, малинівка, дулівка, слив'янка тощо.

Щодо слова ДОЛІ́ВКА, то так називали добре утрамбовану, вирівняну та помазану глиною підлогу в приміщенні.

У традиційній українській хаті долівка була глиняною. Її завжди тримали в чистоті, замітали кілька разів на день. Щотижня долівку мили, підмазували рудою глиною.

На зелені свята долівку встеляли травами, запашним татарським зіллям.

То лінива дівка, як не мита долівка (Українські народні прислів'я та приказки)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.

http://ukrlit.org/slovnyk/%D0%B4%D1%83%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0

http://sum.in.ua/s/dulivka#:~:text=% .

http://www.hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/14362-dulivka.html

четверг, 31 августа 2023 г.

Всесвітній день блогу

31 серпня проводиться Всесвітній день блогу.

З історії свята

У 1994 році Джастін Холл, студент Swarthmore College, створив Links.net і почав використовувати його як щоденник. Він першим вдкрив практику документування думок та обміну особистими думками в Інтернеті, тому його часто називають першим у світі блогером.

Хто створив блог?

У липні 1999 року, Ев Вільямс, засновник компанії «Pyra Labs» який створив набір скриптів для полегшення процесу дописів у своєму блозі, випустив цей скрипт як продукт компанії під назвою Blogger.

Що таке блоги і які основні їх види?

Блог — це веб-сайт, основний вміст якого — записи, що регулярно додаються, зображення або мультимедіа. Для блогів характерні недовгі записи тимчасової значущості. Блоггери — люди, які ведуть блог. Сукупність всіх блогів прийнято називати блогосферою

Для чого потрібен блог?

Навіщо потрібен блог? На сьогоднішній день блог, як явище, став на стільки популярним, що причиною для створення може стати майже все що завгодно. Ви самі або з друзями/колегами можете створити блог, аби висвітлювати новини, своє бачення та ділитись думками щодо якоїсь теми.

Цікаво знати

* До початку 2020 року обсяг більшості статей у блогах становив від 1231 до 1351 слів.

* На сьогоднішній день існує понад 500 мільйонів блогів із 1,7 мільярда веб-сайтів у світі.

* День блога (Blog Day) почали відзначати як свято з 2005 року.

https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&event=204319

https://relax.com.ua/holidays/day-blog-august-31

понедельник, 28 августа 2023 г.

Ще раз про «царицю» наук

До кінця літа залишилося зовсім небагато. Перше вересня вже не за горами. Хтось із дітлахів не дуже радіє цьому, а дехто із задоволенням розпочне свій новий навчальний рік.

Та щоб вам не було дуже сумно від такої новини, пропоную цікаву інформацію про дуже «страшну» і не цікаву науку, яка є обов’язковим навчальним предметом. Звичайно ж, мова про математику.

З дитинства нас переконують, що математику необхідно знати кожному. Це «цариця» всіх наук. Насправді ж людині в житті потрібна лише незначна її частина. Важливо вміти рахувати і мати базові знання. Все інше в більшості випадків ніколи не стане в нагоді. У всякому разі, це стосується вищої математики, інтегралів та іншого.

Перед вами деякі цікаві факти про математику, які, можливо, змусять глибше вивчити цю науку.

Дещо з історії математики

* В Стародавньому Єгипті люди не знали дробових чисел. Вони використовували тільки цілі. Також єгиптяни не мали таблиці множення і не користувалися математичними правилами.

* Знак «дорівнює» вперше був використаний математиком з Англії. Це сталося в середині XVI століття.

* Число «Пі» було придумано індійським математиком Будхаяном ще в VI столітті до нашої ери.

* Квадратні рівняння створив індійський математик у VI столітті нашої ери.

* Вперше знаки додавання і віднімання з’явилися в літературі більше 500 років тому. Вони зафіксовані у виданні «Правила алгебри».

А ви знаєте, що

* слово «цифра» виникло в арабській мові. У перекладі воно означає «нуль». Однак насправді поняття куди більш широке. Під цим словом розуміють всі існуючі цифри.

* в результаті досліджень з’ясувалося, що студенти, які жують під час іспиту з математики жувальну гумку, показують набагато кращі результати, ніж ті, хто цього не робить. Фахівцям досі не вдалося пояснити зв’язок.

* найбільшим на Землі числом є центиллион. Воно виглядає як одиниця і шістсот нулів.

Гра цифр

* Сума всіх чисел в діапазоні 1 – 100 дорівнює 5050. Якщо ж скласти всі цифри, написані на рулетці в казино, вийде страшне число – 666.

* Єдине число, яке не можна записати римськими цифрами – 0.

* Число з найбільшою кількістю назв – це нуль. (але про це іншого разу)

Ще декілька цікавих фактів про математику

* Щорічно в світі святкується День математики. Зрозуміло, це не загальнонаціональне свято. Однак серед вчених його прийнято відзначати.

* Математика – цікава наука. Вона допомагає не тільки при розрахунках, але і в отриманні логічних висновків. Не дарма ж логіка виникла саме з математики.

* Найбільш загадковий математик – Евклід. До наших днів дійшли праці стародавнього вченого. При цьому інформації про нього самого практично немає.

вторник, 22 августа 2023 г.

А ви знаєте, що так кав’яр?

Перш за все, шановні читачі, хочу зазначити, що кав’яр не має нічого спільного із кав’ярнею. Хоч звучання цих слів і дійсно в чомусь мають дещо спільне.

По-друге, слово кав’яр зовсім не нове. Варто лише згадати І.Котляревського, який у своїй «Енеїді» писав:

Пили горілку до ізволу

І їли бублики, кав'яр

Згадки про кав’яр можна також знайти і в творах Т. Шевченка, і в Панаса Мирного.

«Рука тяглася до чарки, котилась слинка, глядячи на шматочки жовтогарячого балика, чорного кав’яру, срібно-блискучого оселедця.» П. Мирний, «Повія»

Отож, я впевнена, що для багатьох буде цікаво дізнатись, що кав'я́р це – риб'яча ікра, солена зі спеціями.

Особливо цінується кав'яр з осетрових, але готують і з інших риб, зокрема щуки, судака, окуня тощо.

Цікаво знати

У древні часи осетрових риб дозволяли ловити тільки до царського столу, а Пліній Старший (23–79 рр.) писав, що осетрів вносили до столу під музику. У давніх Карфагені, Пантикапеї, містах Причорномор’я осетрових зображували на монетах, з міхура осетрових готували клей, а в Китаї вірили, що осетрові риби перероджуються в драконів.

З середньовічних джерел відомо, що великі групи осетрових риб підіймалися річками багатьох країн – Англії, Франції та Німеччини. Осетрових риб було так багато, що в трудові контракти робітників німецьких міст включали пункт, що забороняв їх годувати осетриною більш ніж 2 рази на тиждень.

У британському королівстві в ХІІ ст. було видано указ, про належність осетрових лише королю. Статус королівської риби зберігався аж до ХХ ст., але масове наукове вивчення цих риб почалось тільки в ХІХ ст.

Дещо з історії української кухні

Наприкінці XVII і на початку XVIII ст. відбувається розмежування кухні панівних станів (міської) і кухні простого народу. Якщо згідно розповіді мандрівника Павла Алепського бенкет Богдана Хмельницького був доволі простим, не відрізнявся від заможного козака, то частування починаючи від гетьмана Івана Брюховецького застілля й частування стали більш пишними, адже почали слугувати засобом утвердження влади в очах представників іноземних держав, які приїздили в Україну з посольськими місіями.

Кухня знаті й шляхти поступово втрачає суто український національний характер, наповнюється стравами італійської, французької та німецької кухонь. Особливо цей процес прискорився з часів панування російського імператора Петра І. Одним із нових звичаїв шляхти стало вживання закусок як самостійної страви. З'явилися німецькі бутерброди, французькі й голландські сири, поєднані з давніми українськими стравами — холодною солониною, холодцем, окістям, бужениною.

Шляхта, козацька старшина, вище чиновництво й духовенство також вживали різну рибу, що завозили з Балтійського чи Середземного моря, зокрема оселедця і сьомгу, а також кав'яр (підсолену ікру зі спеціями).

У документах XVIII століття згадується, що в Ніжині можна було пригоститися стравою з каракатиці, а у звіті 1737 року очільники Києво-Печерського монастиря на Великдень придбали 10 каракатиць. Більшість населення вживало рибу з українських річок. Осетрина в ті часи вважалася простою їжею. Широко вживалася в'ялена риба (балики).

Ще у XVIII ст. кав'яру виробляли так багато, що навіть селяни дозволяли собі його їсти у свята, які траплялися в піст.

В 19 столітті особливого значення набули заготівля та споживання рибного кав’яру. У Подніпров’ї переважно їли кав’яр з осетрових, в Причорномор’ї – з різних видів морської риби.

З 1730-х років набуває поширення практика маринування риби. З XIX ст. заможніми та середними станами вживалися в значній кількості місцеві утриці та мідії.

Хоча треба зазначити, що особливих рибних страв в традиційній українській кухні не дуже багато, однак в різних регіонах країни річкову та морську рибу їли із задоволенням – зокрема, запечених в сметані карасів, фаршировану щуку, коропа та судака.