Історія класної дошки

Скільки років цьому винаходові – не знає ніхто. Колись у Давньому Римі дозволено було писати і малювати на … стінах. Ці помальовані та обписані стіни і підказали вчителю зробити у класі дошку, на якій писатимуть школярі.

Сучасні шкільні дошки кардинально відрізняються від тих, що були раніше. Вони стали набагато функціональнішими та зручнішими. На них можна малювати й писати як крейдою, так і кольоровими маркерами, крім того, вони виступають у якості магнітної поверхні для прикріплення наочних посібників.

Не дивлячись на велику кількість модифікацій, шкільна дошка залишається все тією ж.

ГРИФЕЛЬНА ДОШКА

Появу шкільної дошки відносять до початку 19 століття. Тоді у кожного школяра була окрема дошка для записів – аспідна дошка, зроблена з гладкого сірувато-чорного аспідного сланцю. Писали на них грифелем, а витирали записи ганчіркою. 

Вчитель підходив до кожного учня та перевіряв написане. Згодом для зручності пояснення навчального матеріалу почали застосовувати одну велику дошку на весь клас.

КРЕЙДОВА ДОШКА

Пізніше з'явилися дошки, на яких почали писати білою або кольоровою крейдою. Вони виявились настільки вдалими, що використовуються в освітніх закладах досі. Їх виготовляють із дерева, скла або металу і покривають темною матовою емаллю, зазвичай чорною, темно-зеленою або коричневою. Більш якісні дошки роблять з покриттям з шорсткої порцеляни, яка дуже стійка до стирання: такі дошки можуть витримувати 10-20 років інтенсивного використання.

Існує також варіант класної дошки, в яких поверхня для записів є довгий лист пластика, натягнутий між двома паралельними циліндрами, що обертаються. Обертаючи циліндри, можна переміщати намотаний на них пластик, таким чином створюється додаткова поверхня для письма без необхідності постійно прати вже написане.

Написи, зроблені крейдою, легко стираються вологою ганчіркою чи губкою. Іноді використовують спеціальну гумку для дошки.

ДОШКА ДЛЯ МАЛЮВАННЯ МАРКЕРАМИ

У середині XX століття у школах почали з'являтися дошки білого кольору, на яких можна було писати маркерами. Такі дошки зазвичай робили із металу, покритого емаллю, склом або пластиком. Якщо використовувалися маркери на водній основі, то написи з дошки стиралися вологою ганчіркою, якщо маркери сухого стирання - спеціальним очисником. До дошок, зроблених із сталі, зручно кріпити магнітами різні додаткові інформаційні матеріали (плакати, таблиці тощо).

ФЛІП-ЧАРТ

Фліп-чарт використовується в основному для проведення семінарів та конференцій. Це подібність величезного блокнота – великі паперові листи скріплені спеціальною планкою притискування. Списаний верхній лист відривається чи замінюється на новий. Фліп-чарти зручні тим, що писати на них можна не лише спеціальним маркером, а й звичайною ручкою або олівцем.

МАГНІТНА ДОШКА

Виготовляється із суміші магнітного порошку та гумоподібних полімерних матеріалів. Магнітні дошки дозволяють легко закріплювати різні знімні таблички (літери, цифри та ін.). Використовуються в основному в дитячих садках та для створення різних інформаційних табло. Обрамляють магнітні дошки в алюмінієвий профіль для надання міцності та функціональності.

КОРКОВА ДОШКА

Використовується не для записів, а для кріплення різних інформаційних матеріалів та ілюстрації за допомогою кнопок і шпильок. Виготовляється з натуральної пресованої пробки або з іншого пористого матеріалу, обтягнутого тканиною.

КОМБІНОВАНІ ДОШКИ

Ще з часів появи крейдяних дошок їх стали робити з кількома робочими поверхнями: розстібними або розсувними. З появою нових різновидів дошок можна було комбінувати їх. Наприклад, існують дошки, в яких основна робоча поверхня – це маркерна дошка, а розпашні допоміжні поверхні є магнітною дошкою і фліп-чартом.

ІНТЕРАКТИВНА ДОШКА

На початку 90-х років з'явилися перші електронні інтерактивні дошки. Піонером стала компанія Microfield Graphics (США) з електронною інтерактивною дошкою SoftBoard. Такі дошки виглядали як звичайні маркерні дошки, при цьому всі записи, зроблені на електронній дошці, миттєво з'являлися на екрані персонального комп'ютера. Все, що написано на електронній дошці, з'являлося на екрані комп'ютера. Тепер записану інформацію можна було зберігати в файл, роздруковувати, надсилати факсом, електронною поштою і передавати в реальному часі по мережі.

Приблизно до того ж часу відносяться дошки, що імітують роботу комп'ютерного монітора, де в якості комп'ютерної миші використовується електронний стилус. Згодом такі дошки стали називати інтерактивними дошками. Вони були дуже дорогі, а тому в навчальних закладах не використовувались.

У 21 столітті ситуація змінилася: електронні інтерактивні дошки широко використовуються в початковій і середній школі, у вищих навчальних закладах і в дитячих садах. Все сильніше цифровий світ проникає в реальне життя, в світ підростаючого покоління. У великій мірі на застосування електронних інтерактивних дошок в освіті вплинуло і зниження ціни.

 
Біла поверхня такої дошки використовується як звичайний екран для виведення будь-якої інформації з комп'ютера (за допомогою медіапроектора), але головна її особливість – чутливість до натискання, що дозволяє використовувати дошку як маркерне покриття.

У 2008 р. троє американських студентів – Морген Ньюман, Джеф Аваллон та Джош Гоша – створили унікальний продукт, який склав гідну конкуренцію маркерним дошкам. Якось під час виконання завдання в університеті їм не вистачило місця на дошці. Вони спробували використати для записів величезні аркуші паперу, але їх треба було тримати руками. Саме в цей момент у них народилася ідея зробити дошкою стіни кімнати.

Покриття успішно використовується як альтернатива малогабаритним і не дуже зручним класним дошкам, задіює повністю всю поверхню стін та меблів класних, лекційних та переговорних кімнат в освітніх установах, офісах компаній різних напрямків діяльності та скрізь, де є необхідність багато і швидко писати, часто вносити зміни у текстову та графічну інформацію.

 https://ua.waykun.com/articles/istorija-shkilnoi-doshki-taemnici-i-zagadki.php

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BA%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%BE%D1%88%D0%BA%D0%B0