Читацькі вітрила

Поетичний марафон «Наші музи не мовчать! Разом до Перемоги!»

Національний музей літератури України розпочав Поетичний марафон «Наші музи не мовчать! Разом до Перемоги!»' alt="🇺🇦" referrerpolicy=origin-when-cross-origin v:shapes="_x0000_i1025">

«А розпочнемо ми наш марафон віршем, який написала у ці буремні дні працівниця музею, талановита поетка ЮЛІЯ ШЕВЕЛЬ.

«Ще з пологового будинку я співала своїй доньці колискову "Місяць яснесенький" на слова Лесі Українки. Чотири роки моя дитина засинала в мирній Україні, а на п'ятому році життя з нами трапилася війна. І тональність колискових також змінилася…»»

Колискова

Спи, мій малесенький, доки є час,

Ворог розіб'ється насмерть об нас,

Ворог лишає криваві сліди,

Ворог помре від живої води.

Спи, мій малесенький, темна пора,

Зранку в долоні всі сни позбирай

Це твоя перша тривожна весна,

Ти не смієшся більше у снах.

Матері серце гучніше сирен,

Небо тріщить - скоро ворог помре.

За зламані долі та крик немовлят

Ворога виверне навіть земля.

Сонця не бачиш вже третю добу,

Просиш ведмедика - в ліжку забув.

Цієї весни, та що з крові й трави,

Хочеться чути "я є, я живий".

Юлія Шевель

#Наші_музи_не_мовчать

#Всесвітній_день_поезії

Поетичний марафон «Наші музи не мовчать! Разом до Перемоги!»

МАРІЯ МОРОЗЕНКО

письменниця, лауреатка премії імені Лесі Українки, Голова Київської організації НСПУ. Марія Морозенко

ЕВАКУАЦІЯ

Ці люди були схожими на птахів. Великих розгублених птахів, що не знали, куди спрямувати свій лет. Вони були в себе вдома. Вірніше, ще залишалися вдома, хоча їхнього дому вже тут насправді не було. Дім – це твій затишок душі, наповнений голосами рідних і дорогих людей, близькими твоїми. Тепер все це було втрачено. Після авіаударів на місці мирних осель з’явилися пожарища і мертві стіни. Розгублені люди втікали від війни. Вони стали біженцями. Годі шукати більш нещасних живих створінь. Втім, і в такому потоці відчаю та сліз, був хлопчик, що ніс у собі непомірну частку великого горя.

На вигляд йому було років шість. Рівно стільки, щоб вже цілком осягнути безпорадність, страх, біль – і все водночас. Усі ці почуття виразно прочитувалися в його бездонних як небо оченятах. Байдуже, що він намагався триматися, як дорослий. Однак, і в цьому намаганні відчувався такий безмежний відчай, що серце мимохіть обдавало щемом. І цей біль пронизував простір навколо.

Хлопчик тримав у руках іграшку. Маленьке кудлате ведмежа, з такими ж розгубленими синіми оченятами. Він так міцно тримав свого білого ведмедика, ніби це була найдорожча реліквія. Втім, так і було насправді.

– Ти можеш взяти іграшку, – сказала вранці мама. Та вловивши його розгублений погляд, відразу ж додала: – Одну, не більше.

Він і справді розгубився. «Ну як це одну? Коли кожна іграшка важлива і особлива. Ось ця машинка, наприклад, так чудово бібікає і вміє сигналити. Цей тракторець – просто диво як суперово перекидає кузов. А ось із цим ведмедиком так добре засинати. Він і подушка, і такий пухнастий друг. А ось із цією зміюкою я так люблю купатись. Вона ж плаває у воді. Є ще машинка-скарбничка, але це ж вже ніби й не іграшка насправді».

Мама погладила сина по голові. «Обіцяю, я тобі подарую ще іграшки. Але зараз треба взяти одну, не більше. Ти ж дорослий хлопчик, все розумієш сам»

Мама весь час знає, коли сказати ці слова «дорослий хлопчик». І хоча він секунду тому мало не розплакався, але щойно почув від мами ці два слова, відразу плакати перехотілось.

Він взяв ведмедика. Чому? І сам не знав. Просто торкнувся кожної іграшки, ведмедик огорнув теплом. Ніби відчув це хлопчик і несподівано зробив більше.

Помітивши сльози в маминих очах, хоч як мама не ховала заплакані очі, він згадав щось важливе. Дістав машинку-скарбничку, натиснув кнопки – свій потаємний код. В машинці лежала одна купюра, його найбільший і єдиний скарб, який він отримав на свято Миколая від хресного.

Він згадав, як втішався, коли отримав ці перші кошти в подарунок від хрещеного. Скільки серйозних планів набудував на них. А зараз, зараз він зробив те, що відчув своїм дитячим серцем:

– Мамо, візьми ці гроші нам, в евакуацію.

І вперше промовив це нове для себе слово виразно і чітко. Як дорослий.

#Наші_музи_не_мовчать

#Всесвітній_день_поезії

Я думаю, що будь-які коментарі тут зайві.