Читацькі вітрила

24 січня 245 років від дня народження Ернеста Теодора Амадея Гофмана

(1776-1822), німецького прозаїка, художника, композитора

Ернст-Те́одор-Амаде́й Го́фман (нім. Ernst Theodor Amadeus Hoffmann (стандартне скорочення в західноєвропейських мовах E. T. A. Hoffmann); *24 січня 1776, Кенігсберг — †25 червня 1822, Берлін) — німецький письменник, композитор, художник, представник романтизму. Псевдонім як композитора — Йоганн Крейслер. Літературне життя його почалося з 36 років

Будучи талановитою людиною, сфера його інтересів не обмежувалась тільки письменництвом. Він також був гарним юристом, літератором.

В 12 років він уже вмів грати на органі, скрипці, гітарі та арфі. Створив першу в історії романтичну оперу «Ундіна». До 18 років Ернст Гофман проживав тільки з дядьком. Його батьки розвелись, коли йому було три роки, і ніхто не зміг займатись вихованням хлопчика. Тоді Гофмана забрав до себе дядько Отто Дерфер і їх об’єднувала тільки любов до музики. Все життя вважав, що його переслідували невдачі. Спочатку від нього відмовились батьки. Потім йому довелось вивчити юридичну справу, яку він ненавидів всією душею. Вперше закохався у заміжню жінку з п’ятьма дітьми. Невдачі та критика на літературному поприщі привела його до п’янства. Далі гірше. При взятті Варшави французами, було вбито його єдину дочку Теодору, а дружину сильно поранили в голову. Сам Ернст довго страждав на нервову гарячку. Майже все життя він провів в голоді і холоді. Дійсно, щасливим та безтурботним його життя не можна назвати. Гофман пристрастився до алкоголю, який вживав кожного дня. Ернст Гофман – це перший музичний критик в Німеччині, рецензії та статті якого друкувались в журналах та газетах. Будучи фанатом Моцарта, він змінює одне із своїх імен на Амадей і переїжджає до Варшави. Там він створю свій власний оркестр і стає його дирижером. Пише критичні статті про музичні твори Бетховена.

До літератури Гофман звернувся в досить зрілому віці: у 30 років він пише єною першу новелу «Кавалер Глюк» (надрукована у 1809 р.), а в 38-літньому віці видає тритомну збірку новел і повістей «Фантазії в манері Калло» (1814). «Мене повністю захопила література, — писав у цей час Гофман, — немовби у самому собі я відкрив казкове царство, яке, виходячи з глибин мого єства, матеріалізувалося в образи і захищало мене від натиску зовнішнього світу»

Всі казки Гофмана мають автобіографічний характер. Особливо ця тенденція прослідковується у творі «Життєва філософія кота Мура вкупі з фрагментами біографії капельмейстера Йоганнеса Крейслера, що випадково збереглися у макулатурних листах».

Всього вісім років тривала літературна творчість Гофмана, але за цей період він встиг написати напрочуд багато: новели, казки, повісті, два романи та чимало літературно-критичних статей

Бібліографія

· «Нічні оповідання» (1798)

· «Люцинда» (1799)

· «Маска» (1800)

· «Золотий горнець» (1814)

· «Лускунчик і Мишачий король» (1816)

· «Життєва філософія кота Мура» (1819)

· «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер» (1819)

· «Володар бліх» (1822)

Австрійський письменник початку XX ст. Стефан Цвейг надзвичайно влучно і точно охарактеризував головні складники дивовижного і неповторного художнього світу Гофмана: «Неземний світ, зітканий із чар та мрій, заселений фантастичними образами, — ось світ Е. Т. А. Гофмана. Часом він добрий і світлий, як солодка мрія, а часом автор посеред своїх мрій раптово згадує про себе і власну невтішну долю — тоді він стає дошкульним і злим, спотворює людей до краю, обертаючи їх на карикатурних чудовиськ, з навіженою втіхою прибиваючи портрети своїх «покровителів», що пригнічують його і дошкуляють йому, до стіни своєї зневаги... Хто витримав столітній іспит, той витримав його на віки, а тому Е. Т. А. Гофман належить — про що цей нещасний, розіп'ятий на хресті земної прозаїчності та вульгарності, навіть не здогадувався — до вічної гільдії поетів і романтиків, що вигадали для життя, яке їм дошкуляло, найоригі-нальнішу помсту, а саме: створювали життєві образи, повніші й колоритніші, ніж ті, які створює наша дійсність».

Але не дивлячись на всі таланти, помер Гофман в цілковитій бідності.

«Візитною карткою» Гофмана для широкої публіки, мабуть, залишиться саме «Лускунчик і мишачий король».