Щоб такого почитати?

(для юних читачів)

Канікули розпочались! Ура! Тепер можна стільки цікавого почитати! А з чого ж почати? «Читацькі вітрила» готові допомогти своїм юним читачам. Пропонуємо нову підбірку цікавих оповідань для дітей.

 ЗЕЛЕНІ СУСІДИ

Євген Шморгун

— Піду до криниці,— брязнув відром дід Іван. Світланка затанцювала:

— І я, і я з тобою! Зазирнула у відро.

— О! — здивувалася.— Тут ще скільки води…

 — Свіженька смачніша,— усміхнувся дід до онуки.— А цю ми подаруємо нашим зеленим сусідам.

І шугнув застояну воду за ворота.

— А казав, сусідам подаруємо…

— Зеленим сусідам, онучко, зеленим. Вони он зразу ж за ворітьми й живуть. Бачиш? І подорожник, і ромашка…

— Вигадник ти, дідусю! Це ж бур’яни!..

— Все одно сусіди. І приязні, доброзичливі… Більшість… Пішла Світланка з дідусем до криниці. Потім допомагала мамі полоти цибулю на городі, гралася з капловухим Бровком біля його будки. А по обіді вийшла за ворота, і постелила на зеленому моріжку стару бабину хустку і примостилася на ній з книжкою.

Читала-читала Світланка і раптом чує — хтось вітається:

— Добридень, дівчинко!

Озирнулася довкола — нікого немає. Подумала, що то| їй так здалося.

ТРАВА-МУРАВА

Коли це знову чує:

— Добридень, дівчинко!..

Придивилася — з нею вітається тоненьке стебельце! споришу. Дрібненькі листочки і зеленаво-білі квіточки] до неї пнуться.

“Ой,— похопилася Світланка, чомусь зовсім-зовсім неї здивувавшись, що рослина враз заговорила людською мовою,— це ж, мабуть, споришеві важко стало, що я на нього лягла…”

І вже було хотіла встати, та спориш, певно, вгадав її думку і заспокоїв:

— Ні, ні, мені зовсім не важко. Я витривалий. Я найвитриваліший з усіх ваших зелених сусідів.

— Ти? — не повірила дівчинка.— Такий тендітний?!

— Авжеж. Хіба ти не помітила, що я зеленію навіть при самій дорозі? Мене щодня і люди топчуть, і худоба товче, а буває, й колесо наїде… Інші рослини на цьому місці давно загинули б, а я росту.

— І справді… А такий непоказний…

— Ну; не кажи так! — наче аж образився спориш.— Про мене навіть у пісні співають. Чуєш?

Світланка прислухалася: десь з другого кіня села долинула пісня:

Зійди, дощику дрібнесенький.

Скропи травцю-муравцю…

— Це ти трава-мурава? — здогадалася дівчинка.

— Атож. Мені чимало імен люди навигадували: і птича гречка, і моріжок, і свиняче зілля. А ще гусячою травою, топтун-травою називають…

Світланка ніколи не думала, що одна травиця та стільки імен може мати. Знала — спориш та й годі. А тут он як виходить… І попросила:

— Розкажи мені про себе…

— Гаразд,— погодився спориш.— Хоча тут і розповіда ти, власне, нічого. Хіба тільки те, що надто вже я усім ДО смаку: корови мене випасають, вівці та свині скубуть кури клюють, гуси щипають.

А коли достигнуть мої маленькі горішки, то яких тільки пташок не злітається Навіть відлюдкуваті тетеруки, глухарі і рябчики не проминуть нагоди поклювати. Та й люди мною не гребують У багатьох країнах з моїх молодих стебел варять зеле ний борщ, як і з щавлю, готують салати.

Вживають мене і від різних хвороб. Зайди в аптеку — і побачиш коро бочки, на яких написано: “Спориш”.

 

 Отож усім я потрібний, бо всякі корисні речовини в собі маю.

— А я знаю,— зраділа Світланка,— що таке корисн речовини. Вітамін “Це” — ось що!..

— Не тільки. Хоча й цей вітамін у моїх листочках є і, щоб знала, у кілька разів більше, ніж у лимоні..

А ще мої листочки очищають повітря від пилу. Та й коріння не така вже безкорисна річ — з нього можна виробляти фарбу темно-синього кольору.

— Он ти який! — дівчинка з повагою подивилася на тоненьке споришеве стебельце.

— Я що…— знітився спориш.— Я так собі… От сусід-подорожник… Він…

 Якщо вам цікаво, прочитайте далі самостійно. Або ж чекайте далі нашу розповідь…