Цікаве про звичайні речі. Дерев’яна ложка.

До Міжнародного дня музеїв

                            

Ложка – дуже важливий предмет в нашому житті, і без нього неможливо обійтися. За сніданком або за обідом ви берете в руку ложку, і ніхто не замислюється, коли вперше з'явилася ложка і якою вона була.

Однак, дерев'яні ложки – це відображення самобутності нашої народної культури та традицій. Дерев'яні ложки прийшли до нас з глибини століть, зачаровуючи всіх своєю неповторністю і колоритом.

 
Наші предки, які жили в злагоді з природою, вирізали їх собі з екологічно чистого матеріалу – дерева. Народження дерев'яної ложки на Русі йде корінням в багатовікову давність. Перші згадки про неї можна зустріти в давньоруському літописі «Повість временних літ», датованій 1110 роком нашої ери.

 Проте, історія виникнення дерев'яної ложки налічує тисячі років. Археологи стверджують, що знаходили цей предмет навіть в похованнях єгипетських фараонів.

 Як з'явилася дерев'яна ложка

До хрещення Володимиром Київської Русі люди не користувалися столовими приборами. Їжу вживали прямо руками. З метою підвищення культурного рівня православного люду, великий князь видав наказ, в якому наказував відтепер їжу підносити тільки з їх допомогою.

 З цих часів і почалася історія створення дерев'яної ложки. З'явилися майстри, яких називали «Ложкарі».

Цікаво знати

Робили ложки з різних порід дерев. Зазвичай вони виготовлялися з липи і плодових дерев, таких як вишня, слива, яблуня, горобина.

При цьому іноді перші етапи – розколювання колоди на байдики (чурки), тесання байдиків начорно – довіряли дітям, а заключні – скріблення готової продукції ножем, ошкурювання і полірування – жінкам. Звідси, до речі, пішов вислів "бити байдики", яке спочатку означало: робити дуже нескладні справи, а пізніше набуло інший зміст – байдикувати, бездіяльно проводити час.

Коли почали розписувати ложки?

В Україні ложок не розписували й не лакували. Розписні ложки-«московки» привозили з Росії. Їх купували переважно для дітей.

Розписувати «під хохлому» їх стали лише через сторіччя, на початку 19 століття. На золотистому або чорному тлі вправні умільці малювали гілочки горобини, казкових птахів і тварин. Вони були розписані казковими квітами і травами. Такі ложки були святковими, а по буднях продовжували користуватися ложками незабарвленими, з простого дерева.

Зараз розписані ложки швидше служить подарунковим сувеніром, особливо для приїжджих іноземців.

 
Цікаво знати

Столова ложка з металу в тому вигляді, якою ми її тепер знаємо, з’явилася в Європі приблизно до 1760 року. В українські села такі ложки прийшли в 1930-х і були переважно алюмінієвими. А доти люди їли дерев’яними. І робити їх — то була ціла наука. Приміром, дерево для ложок рубали на Палажки — 4 травня. А потім кілька місяців висушували в тіні й десь у вересні брали його в роботу. Свої вироби «різали» простим ножем — це нині майстри використовують різноманітні різці.

                                      
На початку ХХ ст. такими виробами славилося село Грунь на Полтавщині. На один віз укладали до 11 тис. грунських «білих ложок» із кленового дерева й везли на ярмарки Полтавської та Харківської губерній. Там за тисячу грунських приборів давали 17 царських рублів. За ці гроші можна було купити добру корову.

                                          
З народних традицій

У селянських родинах колись усі їли з однієї миски. А от ложку кожен мав персональну. Їх помічали значком або й підписували. Брати чиюсь не дозволялося — аби «не заїсти чужу долю», щоб не напала ненажерливість або «заїди» в кутиках рота.

На Поліссі «мужчинською» ложкою — якою їв чоловік — не можна було перемішувати їжу, це означало, що він не лізтиме до «бабських» справ і не сваритиметься з дружиною.

Пильнували, щоби на столі не було зайвої ложки. Її називали «злиднем» і негайно спалювали в печі, аби злидні в хаті не завелися.

Заборонялося стукати ними, інакше накличеш у хату сварку та клопоти. Старих ложок не викидали, а спалювали, щоб разом із ними згоріли й старі нещастя.

 Сучасна дерев'яна ложка – найчастіше просто розписний сувенір, який приносить велику радість. Однак і сьогодні є майстри-ложкарі, хто вирізає якісні дерев'яні ложки, якими можна їсти.

Останнім часом звичаї наших предків стали повертатися, все частіше можна побачити весілля, фестивалі та свята, що проводяться в народних костюмах, з традиційними гуляннями. Існує навіть цілий день, який названий на честь цього столового приладу.