Усе навколо завмирає,

Коли вдягаю вишиванку.
Лиш серце радісно палає,
Мов промінь сонця на світанку.

Коли вдягаю вишиванку,

Немов в любові признаюся
Своїй країні ніжно й палко,
Вдягну і Господу молюся.

За мир та спокій в Україні!
Щоб вишивані візерунки
У долю кожної родини
Внесли приємні подарунки!

Сорочка-оберіг

Вишивала мама синіми нитками, —
зацвіли волошки буйно між житами.
Узяла матуся червоненьку нитку, —
запалали маки у пшениці влітку.

Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Долю для дитини вишивала мати.

Шила-вишивали хрестики зелені, —
зашуміло листя на вербі й калині.
Золотилось сонце у розлогій кроні.
Вишивала долю, наче по долоні.

Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали символи Вкраїни:
і верба, й калина, сонях біля хати.
Щастя для дитини вишивала мати.

Білими по білім вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденька.

Дрібно гаптувала росяні мережки,
щоб не заростали у дитинство стежки.

Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стала рідна Україна.
Мамину турботу збереже сорочка,
захистять від лиха хрестиків рядочки.
Леся Вознюк

Вишиванка
Вишиванка – символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка – дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.

Вишиванка – писанка чудова,
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.

Вишиванка – біль на п’ядесталі,
Слава, воля, єдність, віра – ми.
Журавлем курличе, кличе далі,
Стелить вирій взорами-крильми.

Біля річки дитинча кирпате,
Кинуло віночок в часу тлінь –
В плетиві надії, мрії, злато,
Загойдалась пісня поколінь.

Колисанки не забудь дитино,
В серці вишиванку залиши...
Не зліпити болем Батьківщину,
Як розбите дзеркало душі.
Юрій Лазірко

Вишиванка
Є на вишиванці розмаїті квіти —
Це ж Вкраїна наша перлами розшита.
Є на ній і гори, є на ній долини,
Все, що є найкраще на Вкраїні милій.
Є на ній і півники святкові,
Є на ній і квіти малинові.
Синя нитка — птиці прилітають,
А червона — квіти розквітають.
Листя вишиванки зеленаве,
Голуб із голубкою — до пари.
Щоб любов до краю розквітала,
Слава України не пропала.
Вишивали прабабусі руки,
Щоби пам’ятали внуки і правнуки.
Щоби своїм дітям в пам’ять передали,
І щоб рідну землю завжди шанували.
Матінко Небесна, на руках із Сином
Від біди й недолі збережи Вкраїну,
Від рук загребущих, лиха і напасті,
Щоб як вишиванка розквітало щастя.
Вишиванки різні, я сказати мушу,
Але кожна має своє серце й душу.
Вишиті ночами, вкупі із сльозами,
Вишиті надією й ніжними думками,
Працю величають, кохання вінчають,
Неньку Україну від зла захищають.
                              Хом'як Наталя  

Вишиванка – Вкраїна і доля.

В ній не лише барвиста краса.

В ній боролися предки за волю

І відходили на небеса.

Жито жали і хліб випікали,

І у парі ішли під вінець.

В ній дітей своїх благасловляли

Батько й мати, від щирих сердець.

Вишиванко моя, вишиванко,

Ти- як пісня, у серці моїм.

Одягну тебе в будні і свята,

Щоб любов поселилася в нім.

(Т. Строкач)

А над світом українська вишивка цвіте!

Вічна пісня барв і кольорів.

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Посплітались, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!