4 червня – День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України

День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України — державний пам'ятний день в Україні, що відзначається щороку 4 червня.

Він був запроваджений для ушанування пам'яті дітей, що загинули внаслідок російсько-української війни з 2014 року рішенням Верховної Ради України від 1 червня 2021 року.

Йдуть по небу босоніж маленькі розгублені янголятка,
Піднімаються, наче по сходинках, хмарами вгору до Бога.
Озираються діти самотньо, питають – «Де мамо?», «Де татко?»
Заздрять тим, хто родиною рушив в дорогу.

 А на вході до раю блокпост, і Архангел – розгублений ротний,

Опустив автомата, і плаче, і руки тремтять, відчиняючи браму.

Рай поринув у дим. Він бере їх за руки, веде їх наосліп, скорботний.

«Мама?.. Янголе, де вона? Ну ж бо, знайди мою маму!»

 Що йому відповісти? Бо страшно, і зуби зчепила судома.

Як це Боже? Чому? Ми ж тримали цей всесвіт? Ми ж начебто варта?
«Тихо дитятко. Все вже скінчилось. Не бійся. Ти вдома.
Мама прийде ось-ось. Я вже кличу. Хоч так і не варто…»

 Янгол дивиться вниз, скрізь вогонь, захлинається знову від болю –

Що це? Начебто пекло вже вийшло із прірви на землю роззявивши рота?

Що ж ти, Господи, знов в таку ціну даруєш їм волю?

Хто ж її понесе, коли діти їх стукають в наші ворота?

 Там чорти начепивши хрести мажуть в руни броню, і горять, але лізуть.

З неба падає полум’я злива і град – на любов’ю просочену землю.
Діти дивляться в небо, чекають на тебе… Натомість приходить залізо.
Підкажи… Накажи – і я пекло мечем від людей відокремлю.

 Бог зітхнув. Бог погладив дітей по волоссю що попелом вкрите.

«Бачиш, янголе, ось і з’ясовано- хто чого вартий, і хто там засвоїв уроки.

Це їх діти, любов їх і сенс – піднялися до неба як квіти.

Як молитва до мене. Віч на віч. Без черги. Без строків.

Я не кину їх, янголе. Надто висока ціна, і зайшло все далеко.

Землю мають тримати живі. Тут в раю вже достатньо дітей і героїв.
Бачиш, гарна прикмета – і попри війну повернулися в гнізда лелеки.
Що ж. Піду на підмогу. Подай мені піксель і зброю.»

 Переляканий світ накладе на стурбованість соту велику печатку .

Діти дивляться в небо, де смерть, наче ворон, літає по колу.

Йдуть по небу босоніж маленькі розгублені янголятка,

А назустріч їм Бог в однострої спускається долу.

Гліб Бабіч

Починаючи з 2014-го року, через російську збройну агресію на Донбасі, Україна дізналась, як це втрачати дітей на війні.

 

Джерело: https://www.facebook.com/ Тільки жваві бібліотекарі

Анна Складанная