Красиві вірші про осінь

Красива осінь вишиває клени...

Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
                                            (Ліна Костенко)

Паде додолу листя з деревини…

Паде додолу листя з деревини,
Паде невпинно, чутно, сумовито,
Осики лист кровавий із гіллини
Паде, немов ножем його пробито;
Жалібно жовте листя березини,
Здається, шепче: «Літо, де ти, літо? »
Лиш дуб могучий, жолудьми багатий,
Спокійно в темну, зимну даль глядить –
Таж він недарма тепле літо втратив!
Най в’яне листя, най метіль гудить.
Се сил його не зможе підірвати,
І плід його приймесь і буде жить!
                                         (Іван Франко)

                                

Осінній вітре, що могучим стоном…

Осінній вітре, що могучим стоном
Над лісом стогнеш, мов над сином мати,
Що хмари люто гониш небосклоном,
Мов хочеш зиму, сон і смерть прогнати;

Що у щілинах диким виєш тоном
І рвеш солому із сільської хати,
Зів'яле листя гоном-перегоном
По полю котиш, – вітре мій крилатий!

Я довго пильно слухав стону твого
І знаю, чом так стогнеш ти і плачеш:
Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього!

О вітре-брате! Як мене побачиш
Старим, зів'ялим, чи й по мні заплачеш,
Чи гнівно слід буття завієш мого?
                                         (Іван Франко)

Наповнилось серце примарами осені.

І день зустрічає холодними росами.
Повітря вібрує туманами сивими,
А залишки літа змиваються зливами…

Ох, літечко-літо… Краплинка залишилась…
А ти, взагалі, чи було? Не натішилась…
Не встигла зігрітися… Сиро і вітряно…
Невтомно біжать тільки спогади титрами…
                                         Ніна Бойко

Ця осінь – кленова й каштанова
І міріадово зоряна,
І срібно – дощево – туманова,
І вітром розбурхано – зорана,
І віршами, віршами, віршами,
Як листям багряним засипана,
Такими словами розкішними,
Як золотом вишита, вишита…
Ця осінь чуттєво нестримана,
Така суперечливо лагідна.
Такими піснями оспівана!
Такими цілунками зваблена!
Ця осінь горить листопадами,
І згадками тішить звичайними.
А смуток гірчить нерозгадано…
Якими здивуєш нас тайнами?

                               (Віра Олеш)