Літературна кав’ярня запрошує…
На календарі друга декада березня, а весна щось не
поспішає до нас. Та воно й не дивно – яка ж Весна прийде при t - 12°! Та сумувати не варто! Не сьогодні – завтра
все одно буде по-весняному тепло! А поки що я пропоную зазирнути в літературну
кав’ярню Ірини Хоменко на філіжанку кави, щоб зігрітися.
Ірина Хоменко
Пори року з ароматом кави
Зима пройшла із кавою в
руках.
Її за завірюхи я простила.
Я кавою лише її зігріла,
Все зустрічаючи сніжинки в
небесах.
Весна тепло із чашки розлила,
І кавою усіх нас пригостила.
Так хочеться, щоб нас вона
зігріла,
І назавжди з теплом своїм
прийшла.
Кава з морозивом улітку – в
самий раз!
Романтика у сонячнім
натхненні…
Кава фарбує наші дні буденні,
Вона замінить сотні зайвих
фраз!
Осіннє листя – з кавою в
танок.
Тепло по тілу йде від
філіжанки,
Ми – українки.
Так, не парижанки,
Та моди осінь нам надасть
урок.
Кожна пора – прекрасна,
чарівна.
І кожна кава – завжди
неповторна.
І хай йдуть геть нудьга, біда
потворна.
А в серці ЗАЛИШАЄТЬСЯ ВЕСНА….
Весняна кава
Серце б`ється, б`ється, б`ється!
І шепоче м`яко вітер:
Весно ж вже іде, здається!
Перші розквітають квіти!
Кава тут, на підвіконні,
Де усе залито світлом.
І
промінчик на долоні –
Сонце
золотом розлите…
Я
нап`юся щиро, радо
Кави
тепло-весняної
Потім
я піду до саду
Зустрічать
весну любові.
Все
сміється – не зітхає!
Не
сумує, не страждає!
А
Весну, що вже співає,
Радо
серцем зустрічає!
Приглашаю тебя на кофе!
С ароматом божественных песен.
Приглашаю тебя на кофе!
Он лишь с тобой интересен.
Я на кофе тебя приглашаю.
В чашке – нежность молочного счастья.
Из ста тысяч тебя я узнаю,
Ведь не только кофе у нас есть!
Кава об`єднує світ, з нею він ще смачніше.
Кава об`єднує світ. Так хороше з нею лише.
В золоті сонячних днів у романтичній кав`ярні
Виліплю я із снів вірші чудові, гарні.
Я напишу тобі сяйво душі моєї.
А залишу собі кави нові ідеї.
Книга лежить на столі – з кавою цікавіша.
Квітки пелюстки малі стали іще гарніші.
Кава об`єднує світ. Нас об`єднає кава.
Книгу пишу тобі. Вірю, що буде цікава.
Кофемедитация
Кофе – сладкая нежность…
Пенки воздушность прогнала тревожность.
Кофе – это безбрежность,
Мыслей покой, да и прочь нервозность.
Бодрость с утра и заряд на весь день.
Но кофепитье – обряд особый.
Я расслабляюсь – покой, а не лень.
Зёрнышки кофе – как тайны природы.
Зёрнышки кофе… А каждая – мир.
Неповторимый, слегка горьковатый.
Мы превращаем в сладостный пир.
Кофе таинственный птицей крылатой
Вдаль улетает. Здесь с кофе – покой…
Я окунаюсь в крылатое слово.
Вечная тайна – кофе такой!
Им наслаждаться нам снова и снова!
http://librarycafeinvites.blogspot.com/
Кофе, кофе между нами.
На столе - свеча горит.
И не заменить словами,
То, что сердце говорит.
Я на кофе не гадала,
Хоть узнать я всё ж хочу:
Правильно ль, что всё сначала?
Что в итоге получу?
Свечка тает нежно-нежно.
Светят мне твои глаза.
В них - Любовь, она безбрежна.
И не будет исчезать.
Кофе медленно мешаю.
Просто всё. И всё, как сон.
"Я его не потеряю!
Самый лучший в мире Он!"
КОФЕ С
МОЛОКОМ
Ответь мне,
кто тебя налил,
Разбавив молоком так нежно?
Прекрасен, кто тебя испил.
Прекрасна я - я пью небрежно...
Ответь мне, пенка - из мечты?
А сердце бьётся сладко-сладко.
Отведай, друг, его и ты!
Капнул вдруг кофе на тетрадку....
И расплылась его печать,
Скрепив меж нами Тайну эту.
Нам нужно заново начать,
И помолчать, и выпить Лето.
Комментариев нет:
Отправить комментарий