Захворіла моя Україна

Грицай Людмила, 

Захворіла моя Україна,
Із Дніпра голубими очима,
Із карпатських річок голосочком,
Із гірського намиста разочком,
Із косою, з морськими вітрами,
І волоссям, що пахне степами…

Захворіла моя Україна,
Ще недавно дзвінка, солов’їна,
Ще недавно зігріта піснями,
Що летіли удаль над ланами.
Помарніла, молитву шепоче
Та ховає заплакані очі.

Вже одрізали й косу чорняву,
Сплюндрували козацькую славу,
Із домівки своєї ж прогнали.
Їй услід реготали й кричали.
У віночку красуню зганьбили,
Бо, виходить, її не любили.

Вже й волосся, з принадами сходу,
Пахне димом і кров’ю народу.
Обгоріла землиця стинає,
Бо ніщо ворогів не спиняє.
Смерть повзе до нового окопу,
Схожа більше на зради хворобу.

І гниє, і смердить, і палає:
За продажність Господь нас карає,
За невміння свободу любити.
Через те в нашім домі сусіди.
День у день прогресує хвороба.
Виростає хрестами жалоба,
Ходить вбивця по рідному полю,
Чобітьми топче визрілу долю.

Похилилась моя Україна,
Із Дніпра голубими очима,
Із душею, до Бога близькою,
і недолею надто гіркою.
Не рубцюються рани глибокі,
Бо і дітки до неї жорстокі,
Бо, якби ми любили затято,
Не схотів би брат кривдити брата
Та й за гроші… її під Росію
Не вкладали б синки, як повію.

Захворіла моя Україна,
Із Дніпра голубими очима.
Захворіла, пробачте на слові,
Не від «Градів», а від нелюбові.

 

 Володимир Сосюра

Збірка віршів "Щоб сади шуміли" (1947)

ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами.
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

1944