Шануємо традиції святкування Великодня

Наповнення великоднього кошика в усі часи різнилося залежно від регіону. Раніше ніде, звісно, не святили бананів, апельсинів, горілки чи вина.

В Галичині до церкви несли яйце, очищене від шкарлупи, крашанки, писанки, паску, ковбасу, шпондер (печеня), полядвицю (копчене свиняче чи яловиче філе у вигляді ковбаси), хрін, сир та сіль.

В центральній Україні вміст кошика був трохи інший: яйця (можна і без очищеного від шкарлупи), шматочок ковбаски, сало, бекон або запечене м’ясо, сир, мішочок з пшоном, пиріжки. Тут паску святили не лише в кошиках, а й у ночвах. Їх ще називали нецки.

В Гуцулів до всього ще й досі святять сирні коники.

Гуцули ж несли свячене у пасківниках – це були різьбленні дерев'яні кошики-посудини, які майстрували спеціально для Великодня", – розповідає етнографка.

Коли кошика приносили додому – хустку чи покривало розв'язували або над головою дочки на виданні, аби швидше вийшла заміж, або над головами малих дітей, "щоб розум розв'язати".

Було таке, що той, хто йшов до церкви, міг розговітися в дорозі першим, не чекаючи сім'ї. Це стосувалося особливо тих, прихожан, які жили високо в горах, або кому до церкви треба було йти кілька годин.

До речі, тоді, як і зараз, були люди, які ходили до церкви тільки раз на рік, на Пасху. Їх в народі називали річниками.

Після того, як сім'я приходила додому з церкви, розговлялася і лягала досипати. Коли просиналися – йшли знову до церкви, проводити гаївки.

У ці дні найбільшим виявом гідності та сміливості для парубків було зробити "дзвін" або "вежу", як її називали, у кілька "колін".

"Молоді хлопці ставали один одному на плечі в кілька рядів. Звичайно, що це робилося не на асфальті, а на траві. Це була демонстрація вправності сили. Люди важили життям, але в ім’я такого великого свята.

Було багато ігор, як от "Чий батько дужчий" (стукання крашанками), "Довга линва" (перетягування каната), "Ми кривого танцю йдемо", з меншими дітьми грали "Соловеєчку-пташку-сватку" та "Як сіють мак", – зауважує експертка.

Перший понеділок після Великодня називали Волочебним – бо всі "волочилися" від хати до хати у гості.

До наших днів дійшла традиція Обливаного понеділка, однак з часом вона втратила свій сенс та автентичність, каже етнографка.

Раніше хлопці поливали водою лише дівчат зі своєї громади. Старших пань ніхто не чіпав.

Це не було загальне обливання. Облити міг хтось з родичів приблизно одного віку, кум куму, наприклад, але легесенько, для годиться.

Дівчата хлопців не обливали. Натомість на Бойківщині дівчата парубків у вівторок за обливаний понеділок били кропивою.