Легенди про Великдень

 

Великоднє чудо

Жили собі два брати. Один – бідний, а другий – багатий. Бідний оженився з сиротою, а багатий взяв одиначку-багачку із сусіднього села. Живуть, не дружать, не зустрічаються майже ніколи. У бідного – восьмеро дітей, а в багатого – один син, який щодня їсть білий хліб, пироги з маслом та ще й вередує.

Прийшла весна. Що за зиму не з'їли, то в землю посадили, тугіше позатягали паски, але все одно чути, як кишки "марш грають". У бідного брата вже зовсім нема що їсти. А ось і Великдень наближається. Каже йому дружина:

— Піди, попроси в багатого брата мірку борошна на паску. З нового урожаю віддамо.

Пішов брат до свого заможного старшого брата, але не застав його вдома. Жінка багатого сказала, що нема борошна. Сумний, повернувся він додому.

Тоді жінка попросила його зробити з дерева біленьку паску: «Я її так розмалюю, що ніхто й не відрізнить від справжньої. Головне, аби було з чим до церкви піти, а дітям вранці зварю якоїсь затірки з лободою.»

От чоловік взяв невеликий пеньок і так його обстругав, вигладив, що справді той став подібний на круглий хлібчик. Підмалювала його жінка цибулинням, наче підрум'янила в печі. Вранці взяла цю паску у хустину і пішла до церкви. Поклала між інші кошики, а сама зайшла до церкви помолитися. Прийшла і жінка багатого брата з великим кошиком всякого добра. А на дні - паска велика. Тільки трохи підгоріла, бо яєць і цукру дала в тісто багато. Подивилася, а поруч в якійсь хустці дуже гарна паска. От багачка свою підгорілу в хустку переклала, а чужу рум'яненьку пасочку в свій кошик поклала і квітами прикрила. Та в церкві між людьми заховалася. Після освячення прийшла жінка бідного брата додому і сумно сказала:

— Христос Воскрес!

— Воістину Воскрес! — відповіли чоловік з дітьми. 

Пішла вона щось на сніданок готувати, а діти вийняли паску, обшкребли все підгоріле та й почали їсти і прихвалювати.

— І солодка дуже!

— І біленька дуже!

— І родзинок багато!

Дивляться жінка з чоловіком і нічого не розуміють. А тоді почали молитися та дякувати Богу, що сотворив чудо і подарував їхнім дітям справжню паску, замінив дерев'яну на свіжу і солодку, з білого борошна. Жінка багатого брата прийшла додому, приготувала різні страви і сіли вони до столу. Взялися нарізати паску, а ніж не бере. Тиснули, тиснули, а тоді розгледіли, що паска з дерева. Злякалася жінка, почала плакати і молитися, щоб Бог більше не карав її.

Звідки взялися писанки

Великі муки й терпіння переніс найбільший Учитель людства і наш Спаситель Ісус Христос, закінчивши земний шлях смертю на хресті. Хоч Його тіло сховали у глибокій кам'яній могилі і закрили важким каменем та поставили озброєну сторожу, пророцтво сповнилося. Удосвіта третього дня відхилився камінь, з могили вдарила велика ясність, яка осліпила і перелякала воїнів. Вони попадали ниць. Над гробом постав у своїй величі воскреслий Христос — живий і усміхнений, осяяний великим світлом, з кривавими слідами ран на руках і ногах. За хвилину Ісус зник і гробниця була порожня. Перелякані вояки побігли у місто сповістити своєму сотникові, що сталося, та просити, щоб їх не карав, бо вони невинні. Хто ж мо же мірятися з незнаною вищою силою, що творить чуда? — говорили.

Сотник сидів саме за сніданком: на столі були варені яйця. Почувши про воскресіння Христове, він розгнівався на вояків і почав кричати:

— Ви напевно заснули, а злодії вкрали тіло Ісуса. Тепер же виправдовуєтеся чудом, щоб уникнути смерті? Де ж може людина воскреснути з мертвих! Як з мертвого щось може стати живим; із червоного білим, а з білого — червоним. Готуйтеся до смерті!

Вояки затремтіли зі страху і попадали, благаючи про помилування. Раптом один з них мимоволі подивився на стіл і вигукнув:

— Ось, сотнику, поглянь! Чи не стало з білого червоне? Чи не може бути диво у світі? Коли ти пам'ятаєш, що нам сказав, то тепер подаруєш нам життя.

Сотник глянув на стіл і був вражений дивом: усі яйця на тарілці, які хвилину тому були білі, стали червоні. Сотник не знав, що з ним діється і, отямившись, сказав:

— Радійте, ви врятовані! Вірю вам тепер, що замучений воскрес, і вірю, що він є Бог! Ідіть у спокої, а на спомин свого порятунку візьміть собі по одному червоному яйцеві. Вони вас врятували.

Кажуть, що потім врятовані воїни розповідали усім про диво, яке сталося на гробі Ісуса і в хаті сотника, а на доказ того показували червоні писанки.

Відтоді усі християни кожного Великодня малюють писанки і дарують їх один одному на згадку про те, як ті писанки врятували воїнів, так Ісус Христос своїми муками врятував людський рід від пекла.

 

Легенда про Великоднього кролика

Ця цікава легенда розповідає, коли поклали Ісуса в гробницю що їх дав Йосиф з Аріматеї, в печері був прихований кролик, який, дуже злякавшись, побачив, як усі люди ввійшли, плакали і сумували, бо Ісус помер.

Кролик залишився там, спостерігаючи за тілом Ісуса, коли вони поклали камінь, що закривав вхід. І він побачив, хто такий Господь, кого так люблять усі люди.

Таким чином він довгий час спостерігав за цим; провів цілий день і всю ніч, коли раптом зайчик побачив щось дивовижне: Ісус підвівся і склав простирадла, якими він був загорнутий. Ангел вийняв камінь, який накривав вхід, і Ісус вийшов з печери живішим, ніж будь-коли!

Кролик розумів, що Ісус є Сином Божим І він вирішив, що повинен попередити всіх і всіх людей, що плакали, що вони більше не повинні сумувати, бо Ісус воскрес.

Оскільки кролики не можуть говорити, йому спало на думку, що якщо він принесе їм пофарбоване яйце, вони зрозуміють послання життя і радості, і він це зробив.

Відтоді, легенда стверджує, що кролик виходить кожну великодню неділю залишити кольорові яйця в кожному будинку, щоб нагадати світові, що Ісус воскрес і ми повинні радісно жити.

ПЕКУН

У Гуцульському краю серед зелених гір є чимало долин і ущелин. Можна зустріти тут такі місця, де майже ніколи не потрапляє сонячне проміння. В одному такому яру з давніх-давен жив злий дух Пекун. За своє життя він ні разу не бачив сонця і не був далі свого яру.

Спочатку Пекун гуляв по землі і творив лихі справи. Дуже радів злий дух, якщо йому вдавалось переманити людську душу на свій бік Одних він залякував своїм страшним виглядом, інших купував за золоті дукати. Але найбільше любив Пекун малих дітей. Якось перед Великоднем вийшов Пекун із схованки і помандрував у Карпатський край вербувати людей для нечистої сипи і ганебних справ. У селі неподалік Коломиї злий дух побачив маленьку дівчинку, що малювала писанку. Застосовуючи свої чари, Пекун намагався заворожити дитину. Але маленька гуцулочка так захопилась роботою, що Пекун ніяк не міг привернути її увагу.

Нарешті йому вдалося вирвати писанку з дитячих рук, і він чимдуж помчав до схованки. Дитина плакала, а люцифер Пекун радів з дитячих сліз і задумав розбити писанку. Як тільки злий дух вдарив розписаним яйцем об виступ гірської скелі, писанка тріснула. Пекун почав трощити писанку, топтати її ногами.

Але тут сталося чудо: з решток писанки утворилися ланцюги. Пекун аж пащу відкрив від здивування. А тим часом чарівні ланцюги обмотали лапи і шию злого Пекуна і прикували його до стін та дна яру. Пекун спочатку легко, а потім з усієї сили почав рвати ланцюги.

З того часу злий Пекун живе в темному яру і не бачить світу білого. Двадцять ланцюгів міцно і надійно тримають злюку в темноті і сирості.

Із цієї криївки він висипає своїх слуг —малих чортенят на обзорини по цілому світу. Коли вони повертаються, Пекун питає у них, чи люди живуть у згоді. Якщо почує, що гніваються чи сваряться між собою, тішиться, бо то його люди. І тоді ланцюги слабнуть, а злюка має нагоду підійти трошки ближче до людей. Далі питає чортенят: „Чи діти шанують родичів? Чи мирно живуть сусіди, а чи, може, сваряться? Чи .жінки і дівчатка пишуть писанки, а чи ні?» Коли його посланці кажуть, що люди пишуть писанки, діти шанують батьків і сусіди живуть мирно, у злагоді, то Пекун плаче, бо ті, що пишуть писанки і виконують християнські заповіді співжиття, не можуть стати його людьми. Плачучи, чудовисько намагається зірвати ланцюги, але вони міцні і з кожною доброю справою на землі ці ланцюги стають міцнішими. Не пускатимуть Пекуна вони доти, поки люди пишуть писанки та живуть у злагоді.

Сподівається Пекун такого часу, коли люди пересваряться між собою і перестануть писати писанки. Аж тоді він зможе вирватись на волю і запанувати між всіма. Аж тоді настане кінець світу. Сподіваємось, що не вдасться Пекунові дочекатись такого часу, бо діти наші шанують батьків і разом з ними пишуть писанки.