Кобзарі  ХХІ століття

Одним з найбільш відомих символів України в світі є музичний інструмент бандура.

До першої чверті ХХ століття кобзарями (або бандуристами, сюди ж відносимо і старців-лірників) вважали не просто співаків-музикантів, а, найперше, окремий соціальний стан. Це були маргінальні моральні авторитети, сліпі мандрівні «божі люди», які користувалися особливою повагою. Вони тісно пов’язувалися з церквою, виконували переважно християнські псальми, і, позбавлені щастя бачити цей світ, несли до людей «слово Боже» і музику. А ще вони співали про давню минувшину нашого краю. Подібні явища властиві для багатьох культур, але не у кожній вони відіграли таку роль, як у нас. Їхній спів та речитативні оповіді зазвичай супроводжувалися грою на музичному інструменті.

Та якщо ліра в таких випадках застосовувалася чи не по всій Європі, то на історичних теренах Козацької України в руках мандрівних музикантів опинились самобутні кобза та бандура. Сьогодні важко достеменно сказати про походження цих інструментів, а думки дослідників розходяться між Сходом та Заходом. Та ідилічний образ козака-бандуриста Мамая став, фактично, народною іконою, мовчазним свідком буремних подій, коли по країні гули гармати та йшла по всіх усюдах козацька слава.

З деяких свідчень відомо, що саме старі запорожці вчили сліпих грати на кобзі та передали їм епічний репертуар. В ХІХ столітті кобзарів-бандуристів та лірників були тисячі і вони об’єднувалися у закриті товариства – професійні цехи, з таємничою «лебійською» мовою, зрозумілою лише сліпій братії, внутрішнім кодексом та жорсткими правилами. Побачити їх можна було на кожному ярмарку, майже біля кожної церкви чи навіть просто на вулицях сіл, містечок та великих міст в Наддніпрянській, а найдовше – по Слобідській Україні. Західними ж теренами та Поліссями мандрували переважно лише лірники. Орієнтовно з середини ХІХ століття українська інтелігенція, вслухавшись в слова цих наддніпрянських менестрелів, почула живу історичну пам’ять, яку нині називають думами та плачами. Тоді мало які джерела, в такій повноті та чистій, природній суб’єктності, могли повідати про далеку минувшину наших земель. З цього інтересу зародилася українська фольклористика, а разом з нею ― зійшли пагони українського національно-культурного піднесення початку ХХ століття, що уможливило нашу з вами незалежну Україну сьогодні.

Остаточно розставив пріоритети Тарас Шевченко, багатозначно назвавши свою поетичну збірку «Кобзар».

http://khotkevych.info/fond/2020/06/11/hto-vony-kobzari-hhi-stolittya/

Хто такі кобзарі?

Кобзар — це український народний співець і музикант. Кобзарі були творцями, хранителями і передавачами епічної традиції у формі історичних пісень, дум.

 Ще до початку XIX ст. в Україні їх називали Божими людьми або стирцями. Саме завдяки Тарасу Шевченку виконавців героїчного епосу почали називати кобзарями. Ними часто ставали покалічені в боях козаки, які мали музичний хист, або ті, які вже за віком не могли воювати. Кобзарів часто уявляють сліпими, але вони не завжди були сліпі.

 Автором історичних пісень і дум був народ. Спочатку кобзарі складати думи й історичні пісні про події, учасниками або свідками яких вони були самі. Але з кінця XVIII ст. політичне життя в Україні почато занепадати, царат цілеспрямовано перетворював українські землі на глуху провінцію. Це призвело до уповільнення розвитку культури, зокрема й процесу створення історичних пісень і дум. У цих умовах кобзарі стати переважно виконавцями вже відомих творів.

Кобзарі — були особливою кастою в Україні. Ними могли стати люди, які пройшли навчання й посвяту, тобто вони були професійними виконавцями. 

А чи відомо вам?

Відомо також, що кобзарі розвивали в собі дар характерництва й часто були розвідниками в козаків. Особливо важливою їхня допомога була в періоди визвольної боротьби з чужинцями. Кобзар міг пройти в будь-яку місцевість, не викликаючи підозри у влади, і вивідати важливу інформацію. Він міг навіть зробити якусь диверсію у ворожому стані.  Високо оцінював допомогу кобзарів у визвольній війні проти польської шляхти гетьман Б. Хмельницький. Для поширення кобзарського ремесла він наказав створити музичний цех на Лівобережній Україні.

 Прикладом свого життя і творами кобзарі показували слухачам, що таке добро і зло, доносили до них важливі істини: моральний обов’язок громадянина — служити Батьківщині, бути здатним на самопожертву в ім’я народу.

 Відомі українські кобзарі; У XIX — на початку XX ст. відомими в Україні були виконавці І. Круковський, Остап Вересай, М. Кравченко, П. Древченко, П. Гащенко, Т. Пархоменко, А. Шут, І. Кучеренко, І. Нетеса, Г. Кожушко; лірники С. Веселий, І. Зозуля.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/hto-taki-kobzari

Кобзарі і зараз ведуть дуже активну роботу в боротьбі за ПЕРЕМОГУ! Пропоную послухати пісню сучасного бандуриста-кобзаря "Завжди Україна буде!". Тисніть на посилання https://www.youtube.com/watch?v=DnYsvU88WuU