Навіщо козаки носили чуб?

Чуб або, як його ще називають, оселедець — неодмінний атрибут запорізького козака. На картинах, у фільмах і навіть мультфільмах ми майже завжди бачимо їх із трубкою-люлькою, шаблею, сережкою та цією зачіскою. Але як з’явився звичай голити голову і залишати одне довге пасмо на маківці? Із цього приводу існує кілька версій.

Князь Святослав Ігорович та вразливий грек

Деякі вчені вважають, що звичай носити чуби народився на Русі задовго до того, як з’явилися перші козаки. Є припущення, що ще до приходу християнства така зачіска вважалася ознакою почесної людини. Київського князя-воїна Святослава, який жив у X столітті, прийнято зображати з оселедцем.

Щоправда, про чуб у князя говорить лише одне джерело — рукопис Лева Діакона, який служив істориком при дворі візантійських монархів. Вчений описав образ Святослава під час його зустрічі з імператором Візантії Цимісхієм. Лев Діакон особисто був присутній під час розмови, тому йому цілком можна вірити.

Грек повідомив нащадкам, що Святослав Ігорович прибув на місце зустрічі на турі скіфського типу. Він був середнього зросту, блакитноокий, з плоским носом і густими бровами. У князя була невелика борода і довгі висячі вуса, а також поголена голова з одним лише довгим пасмом. Таку ж прикрасу носили кілька супутників Святослава, які належали до київської аристократії.

У вусі князя була масивна золота сережка з двома перлинами та карбункулом. Судячи з опису, Лев Діакон побачив перед собою справжнього козака. І це незважаючи на те, що до появи цього суспільного стану було ще 5 століть. Автор рукопису явно вразився зовнішністю гостя, який не був схожий на бородатих візантійців, одягнених в сукні. Завдяки працям іноземного історика було зроблено припущення про давню традицію українських воїнів та аристократів носити чуби.

Чуб – споконвічно сарматська спадщина

Другу версію походження чуба залишили нам поляки. З їхніх літописів добре видно, що у XVI – XVII століттях чуб вважали споконвічно сарматською спадщиною. Багато шляхтичів вважали себе нащадками цього стародавнього народу, тому із задоволенням носили чуби, як і козаки. Цікаво, але тоді сарматів зараховували чомусь до німецьких народів. Таким чином, вважаючи себе сарматами, почесні поляки як би відокремлювали себе від слов’янської черні.

У Польщі та Литві за доби пізнього Середньовіччя взагалі була мода на сарматський стиль. У пошані у шляхти були одяг, обладунки та зброя в сарматському стилі. Принаймні, так вважали самі поляки та литвини, які про сарматів на той час майже нічого не знали. Про побут, звичаї та мистецтво цього народу нам розповіли археологи XIX – XX століть.

А що говорили самі козаки

У самих козаків з приводу чуба було кілька своїх варіантів. Один із них каже, що оселедець могли носити лише досвідчені запорожці, які побували в бою. Таким чином, у натовпі козаків можна легко було відрізнити стриженого під горщик семінариста, чумака чи хлібороба від військової еліти.

Є й містична версія. Колись козаки вірили, що після смерті за їхній спосіб життя їм забезпечено місце в пеклі. Але оскільки вони були захисниками православної віри від басурман та католиків, то Господь їх рятував від вічних мук. Всевишній міг витягти з пекла козака саме за його розкішний чуб.

Декому більше подобається жорстоке пояснення зачіски. За однією із гіпотез, чуб козаки перейняли у татар. Ті робили досить далекі набіги, під час яких були втрати. Вовтузитися з тілом під час походу було не з руки, а поховати воїна хотілося на батьківщині.

Тому від тіла загиблого відділялася голова та прив’язувалася до сідла побратима біля похідних сумок. З таким страшним багажем татарський воїн міг мандрувати місяцями, а голова тим часом муміфікувалася. Деякі історики впевнені, що козаки, які також заходили з боями дуже далеко, перейняли цей моторошний, але практичний спосіб.

 https://pro-cikave.com.ua/navischo-kozaky-nosyly-chub/